Ключові моменти:
- У галереї «ArtОdessa» відкрилася виставка «Чорно-біле життя», присвячена 95-річчю одеського фотохудожника Михайла Рибака;
- Михайло Рибак – один із найвідоміших одеських фотокореспондентів, чиї знімки публікувалися у понад 120 виданнях по всьому світу;
- Організатор виставки – син фотографа, журналіст і письменник Аркадій Рибак;
- На виставці представлені знакові світлини 1960–1980-х років: Юморина і «Запорожець» на Потьомкінських сходах, кам’янисті пляжі, радянські перукарні, Староконний ринок, китобійна флотилія, рибальські сейнери, циркова дівчинка з мавпочками – фото, що стали візуальною історією Одеси.
Прониклива данина таланту
Михайло Рибак – ім’я, яке знають багато одеситів. Хоча професія фотокореспондента нині здається архаїчною, його роботи залишають глибокий слід у пам’яті, передаючи унікальний погляд на світ. З початку 1960-х і протягом 40 років кар’єри він працював у місцевих газетах, знімаючи тисячі кадрів, багато з яких стали безцінними. У фокусі його об’єктива опинялися громадське життя, спорт, артисти, діти та культурні події Одеси. Виставка, підготовлена до 95-річчя майстра й присвячена його пам’яті, стала проникливою даниною його таланту.
Його роботи публікувалися більш ніж у 120 виданнях у двадцяти країнах світу, що свідчить про міжнародне визнання одеського фотохудожника.
Експозицію організував син Михайла, Аркадій Рибак – відомий журналіст, редактор і письменник. Завдяки його зусиллям відвідувачі мають змогу зануритися в атмосферу Одеси 1960–1970-х, познайомитися з легендарними мешканцями міста та відчути дух його історії.
Ще до війни, під час презентації своєї книги «Аккерманський хлопчик» Аркадій Рибак поділився особистими спогадами:
– Батько народився в Аккермані й називав це місто тільки так. Ця повість – реалізація його ідеї, адже він мріяв написати книгу під такою назвою. Я вдячний усім, хто пам’ятає мого батька – фотомайстра з нестандартною долею. Він шукав себе, закінчив авіаційне училище, служив штурманом, навчався на геолого-географічному факультеті нашого університету.
За кожною чорно-білою світлиною Рибака – своя історія, яку Аркадій майстерно розкриває, продовжуючи спадщину батька. Ось деякі з них.
Історія перша: автомобіль на Потьомкінських сходах
Серед них – суто одеська пригода. Однією з найяскравіших є фото, де автомобіль спускається Потьомкінськими сходами. Багато хто навіть не здогадується, хто автор цього знімка, але він став легендарним. Аркадій пригадує: «Мене в кадрі немає, але я там був. Це сталося 1 квітня 1975 року – рівно 50 років тому, під час другої Гуморини».
Цей день був особливим, адже Гуморину, яку придумали одеські КВНщики, завжди супроводжували незвичайні витівки. На першій Гуморині один із капітанів КВН спустився сходами на гірських лижах, а в 1975 році вирішили піти далі. Ініціатори домовилися з ДАІ, щоб ті «заплющили очі» на цю шаленість. Автомобіль – «Запорожець» – належав двом людям: таксисту Юхиму Видомському та Юрію Макарову, колишньому капітану одеської команди КВН 1972 року, який тоді працював у відділі економіки вечірньої газети «Одеса». Вони купили машину спільно, і оскільки Єфим працював таксистом через день, то один день катався він, а другий – Юра. На фото за кермом саме таксист, що додає знімку автентичності.
Михайло Рибак, друживши з цими веселими хлопцями й працюючи в газеті, знав про запланований фокус. Він прийшов із сином, щоб зафіксувати момент, і саме його об’єктив уловив цю історичну мить, яку мало хто знав за межами їхнього кола.
Історія друга: одеський пляж із каменями
Інший цікавий знімок, який може здивувати молоде покоління, зображає дітей, що лежать на кам’янистому пляжі з оголеними спинками. Для багатьох це здається несподіваним, адже сьогодні асоціюють одеські пляжі лише з піском. Аркадій пояснює: «Зараз усі думають, що піщані пляжі в Одесі були завжди, але це не так. Пісок був лише за Пересипом, у бік Лузанівки, а тут, у центрі, були обриви й кам’янисті береги».
Усе змінилося наприкінці 1960-х, коли почалися берегоукріплювальні роботи. Будували Трасу здоров’я, другу дорогу, зрізали пагорби й насипали широкий піщаний пояс, щоб захистити берегові споруди від руйнування.
Аркадій згадує своє дитинство в піонерських таборах на Фонтані, де ще були камені й обриви, а з них вели ходи в катакомби. Це створювало небезпеку: люди часом губилися, і проконтролювати всі катакомби було неможливо. Саме тому берегоукріплення мали подвійне значення – безпека й естетика. Фото, ймовірно, зроблене в середині 1960-х, адже наприкінці десятиліття пляжі вже почали масово насипати піском.
Історія третя: як сушили волосся в одеських перукарнях
Наступна світлина переносить нас у світ одеських перукарень 1970-х. На ній – жінки під незвичними сушильними пристроями, які сьогодні нагадують якісь футуристичні конструкції.
Аркадій ділиться: «Лише жінки старшого віку знають ці прилади, які стояли в перукарнях. Думаю, це фото з 70-х, можливо, початку 80-х, бо в 90-х я вже таких не бачив».
Ці апарати, що нагадують величезні капелюхи на металевих стійках, були частиною повсякденного життя. Вони видавали гаряче повітря, допомагаючи швидко висушити волосся після завивки чи миття. У радянські часи це вважалося інновацією, але з часом їх замінили сучасніші фени. Для одеситів старшого покоління цей знімок – ностальгійний спогад про епоху, коли візит до перукарні був цілим ритуалом.
Історія четверта: характерні обличчя Староконного ринку
Два знімки переносять нас на Старокінний ринок, де зафіксовано колоритних персонажів. Аркадій показує: «Ось бачите? Жінка з чоловіком біля клітки – це з крайнього лівого ряду Староконки. А в другому ряду – люди з папіросками, теж звідти». Ці фото, ймовірно, зроблені в 1960-х і 1980-х, відображають атмосферу ринку, де кожен торговець мав (має й досі) свій унікальний стиль.
На знімках – типові риси одеського життя: жваві розмови, торг, аромат свіжих овочів і риби. Ці люди з папіросками чи з кошиками стали символами Староконки, де кожен день був як маленьке театральне дійство. Михайло Рибак майстерно зумів передати цей дух через свій об’єктив.
Історія п’ята: Одеса зустрічає китобійну флотилію
Ще один кадр – це прихід китобійної флотилії до Одеси, знятий із висоти. Аркадій пояснює: «Цей знімок цікавий для тих, хто пам’ятає чи не пам’ятає. На верхньому кадрі – момент, коли кораблі вже стоять біля причалу. Їх було багато, а місця мало, тож їх ставили борт о борт, по 3-4 судна». На горизонті видніється флотилія, а Михайло Рибак, щоб зробити вдалий кадр, вибрав високу точку, ймовірно, це було у 1970-х.
Це фото – свідчення морської слави Одеси, коли порт приймав великі флотилії. Знімок передає масштаб події й ентузіазм людей, які зібралися подивитися на кораблі, що поверталися з далеких походів.
Історія шоста: одеські сейнери
Нижній знімок привертає увагу до риболовецької спадщини. Аркадій розповідає: «Це під Одесою був рибколгосп «Чорноморець». У нього були сейнери, і в Чорному морі, недалеко від Одеси, велася промислова ловля. Зараз цього немає, бо риби стало значно менше».
Фото нагадує про часи, коли море годувало одеситів, а сейнери поверталися з багатим уловом. Для старшого покоління це – пам’ять про працю рибалок і багатство морських ресурсів, яке з часом вичерпалося.
Історія сьома: «Дитя цирку» з мавпочками
Ще одна історія – про дівчинку з мавпочками, зафіксовану біля циркового гуртожитку поблизу Нового ринку, за квартал від Цирку. Аркадій пояснює: «Циркові трупи постійно приїжджали, змінювалися колективи. Оскільки вони мандрували з дітьми по всій країні, то тварини, як ці мавпочки, були для них звичними. Для нас – екзотика, а для неї – щоденність, адже вона з ними виросла».
Михайло Рибак часто відвідував гуртожиток, спілкуючись із артистами, і одного дня зняв цю зворушливу сцену. Дівчинка, яку називали «дитя цирку», росла серед гастролей – два місяці тут, два – там, і мавпочки стали для неї частиною сім’ї. Ця світлина – ніжний спогад про циркове життя Одеси…
Читайте також: «Сталеві шрами Одеси»: чуємо голос міста (фоторепортаж).
Фото авторки; фото світлин Михайла Рибака з історіями про них (01-08) – Аркадій Рибак
