Цьогоріч відзначаємо 280-ліття легендарного кошового отамана Антона Головатого (1744-1797) — одного із засновників Чорноморського та Кубанського козацьких військ. Видатний полководець командував козацькою флотилією, захопивши фортецю під Очаковим, брав участь у визволенні від турків Хаджибея (Одеси), Бендер, Ізмаїла тощо.
Антон Головатий мав неабиякі здібності до літератури, співу та гри на бандурі. Так само вправно, як і воював, він господарював на причорноморських землях. Саме заснований отаманом хутір Головківка був перейменований на Біляївку.
Став отаманом у неповні 20 років
Видатний козацький ватажок Антон Головатий (Магденко), уродженець міста Нові Санжари, що на Полтавщині, походить з родини козацького сотника і мецената Андрія Магденка.
Здобувши освіту в Києво-Могилянській академії, 1757-го Антон подався на Січ, де за виняткові здібності у військовій справі та науках молодого козака нарекли «Головатим». У неповні 20 років був обраний за курінного отамана. У 1764 році на чолі загону із трьох тисяч козаків розгромив під Бердянськом велику орду кримського хана.
Замолоду добре опанувавши морську справу та здобувши досвід у морських баталіях, в чині наказного отамана Головатий ходив на чайках з полковником Третяком на Очаків, а з Яковом Сідловським — на Дунай. Відзначився відвагою та військовою майстерністю в бою з османською ескадрою під Тульчею.
Коли цариця Катерина II почала роздавати українські землі своїм чиновникам та іноземцям, козаки, щоб відстояти права, послали до Петербурга делегацію, у складі якої був Антон Головатий. Пів року старшини домагалися правди, але у квітні 1775-го російська влада видала указ про ліквідацію Січі.
Після цієї наруги над українцями «всі блага землі запорожців достались іншим, самі ж запорожці мусили мандрувати, хто на Кубань, хто за Дунай, хто на острів Мальту, хто в Анатолію, хто до Австрії, а хто навіть аж за Атлантичний океан, у Сполучені Держави, себто Америку», зазначав дослідник українського козацтва Дмитро Яворницький у праці «Україно-руське козацтво перед судом історії».
Значна частина запорожців, вирвавшись на чайках з оточення російських військ, стала біля Тилігула і поставила собі курені на Пересипу, ставши першими осадчими майбутньої Одеси. Згодом заснували в гирлі Дунаю козацьку Задунайську Січ. Багато запорожців оселилося на землях між Південним Бугом і Дністром.
Після зруйнування Запорозької Січі Антон Головатий займався відновленням та збереженням козацтва.
Чорноморське козацьке військо
Царат згадав про козаків, коли у 1783 році повстали кримські татари й виникла загроза нової війни з Туреччиною. Катерина дозволила відновити 38 куренів із запорожців, які не втекли за Дунай. Нове формування назвали «Кошем вірних козаків». Згодом перейменоване на Чорноморське, воно зберігало структуру та традиції Запоріжжя.
Флотилія, відповідно, отримала назву Чорноморської козацької, а згодом це найменування перенесли на увесь флот. Чорноморці відзначилися під час взяття турецьких фортець в Очакові та на острові Березань, а також Аккермана, Болграда, Хаджибея, Бендер, Кілії, Ісакчі, Браїлова, Ізмаїла, в боях при Каушанах і Татарбунарах та у морських битвах. Командиром піхоти, кінноти та флотилії Чорноморського козачого війська був Антон Головатий.
Читайте також: Козаки в Одеських степах: як з’явилися, чого хотіли і чого досягли?
Участь запорожців у цій війні була останнім шансом зберегти козацький статус. Після її закінчення перед чорноморцями постало питання про закріплення у постійне володіння території між Бугом і Дністром. Та з’ясувалося, що ці землі кацапи вирішили роздати дідичам. Тому козаки мусили їх тепер кидати. Ось як змальовує цю трагедію письменник-історик Адріан Кащенко в своїх «Оповіданнях про славне Військо Запорозьке низове»: «Коли Головатий наказав записатися: хто хоче переходити на Кубань, а хто хоче лишатися на Буджаку, то виявилось, що тільки січовики, аби зберегти свою козацьку волю, згодилися податись на Тамань, а жителі запорозьких поселень не бажали залишати своє господарство».
Переселення в Чорноморію
Антон Головатий у цей час вів на Кубань сімейних козаків через донські землі. Загалом впродовж 1792-1794 років на Кубань переселилося понад 25 тисяч осіб. Але після закінчення російсько-турецької війни маса сіроми розбрелась на заробітки.
Якось віце-адмірал Дерібас доручив полковому осавулу Черненку зібрати всіх одинаків докупи. На його заклик з’явилося близько 700 чорноморських козаків. Після виконання ними портових робіт в Одесі їх також відправили на Кубань.
Читайте також: Українське козацтво на карті Одеської області
Кубанські козацькі полки згодом знадобились імператриці як сила для придушення повстання у Польщі та завоювання Азербайджану. У Баку, де перебувало козацьке військо, спалахнула епідемія чуми. Захворів і сам Головатий, а з Катеринослава надійшла звістка про смерть кошового отамана Чепіги. Дізнавшись про це, імператор Павло I видав указ про призначення кошовим отаманом полковника Головатого. Проте ніхто не знав, що відважного козака-запорожця вже також немає на світі і указ було прочитано над його могилою.
Антон Головатий знайшов свій вічний спокій 29 січня 1797 року на острові Сарі, що в Каспійському морі неподалік Ленкорані (Азербайджан).
Пам’яті Антона Головатого
У Старобазарному сквері пам’ятник отаману Чорноморського козацтва Антону Головатому постав 2 вересня 1999 року. Його автори — одеський скульптор Олександр Токарев і архітектор Володимир Чепелєв.
Одна з вулиць Одеси носить ім’я Антона Головатого. А 2019-го Указом Президента України 73-му Морському центру спеціального призначення Сил спеціальних операцій ЗС України присвоєне почесне найменування «імені кошового отамана Антона Головатого».
Височіє монумент чорноморцям, які заснували місто у 1789 році, і в Біляївці.
«Чорна ніч» на згадку
Дендрологічним пам’ятником переселення чорноморців на Чорноморію-Кубань в Одесі є дуб «Чорна ніч». Крислатий велет височіє на проспекті Тараса Шевченка. За переказами, майбутні кубанці, прощаючись із побратимами-нерубаями, на згадку про себе посадили дуба. Цьому є фольклорне підтвердження. Нащадки кубанських козаків й досі співають:
З ким прощались-сперечались,
Гей, на мир дуба посадили.
А наприкінці лунають слова: «Прощавайтеся із нами, Таврія, море та лимани. Гей! Одесанський кочубей».
Читайте також:
