Ініціатори розкопок: хто і навіщо?
За словами професора Андрія Красножона, ініціаторами цьогорічної експедиції стали Південноукраїнський національний педагогічний університет імені Ушинського та Інститут археології НАН України. Роботи проводились у межах запланованого наукового проєкту, який стартував ще у 2020 році.
«Це не кавалерійський наскок, – наголошує Красножон. – Ми методично працюємо вже третій польовий сезон».
Фортеця Хаджибей: генуезька чи османська?
Одне з головних питань, що викликало дискусії в медіа: кому належала фортеця, залишки якої виявили на розкопках? У публічному просторі з’явилася версія про генуезьке походження укріплення. Проте Андрій Красножон коментує це так:
«Я не знаю, звідки взялася вигадка про Генуезький замок. Ми знайшли залишки фортеці з османськими супутніми археологічними матеріалами».
Однак під час розкопок знайдено кераміку і генуезького періоду, її датують XIV століттям. Проте, в перевідкладеному стані. Тобто вона не належить до конкретних архітектурних залишків.
Хто збудував Хаджибей?
Археологи виявили залишки мурів, які ідентифікують як артилерійську батарею, прибудовану до фортеці Хаджибей. Ця батарея, за висновками Андрія Красножона, має османське походження. Що стосується основної частини самого замку, то її датування ще треба буде з’ясовувати.
«Я висловлював ще багато років тому думку, що за своїм плануванням замок може належати до Литовського періоду. Це могло бути пов’язано з експансією Великого князівства Литовського на північне Причорномор’я», – зазначає історик.
Водночас за його словами, археологічно ця версія поки не підтверджена.
«Сенсація» без відкриття?
Хоча в медіа знахідки називають «сенсаційними», сам Красножон вважає таку реакцію перебільшеною:
«Про існування Хаджибею ми знали давно – ще з російських і османських документів XVI–XVII століть. Безумовним науковим відкриттям є знахідка самого замку».
Науковець дивується, що суспільство сприйняло це як сенсацію. Проте пояснює реакцію ностальгією за «романтикою пошуків» і потребою позитивних сенсів на тлі війни.
Політика й археологія: чи справді все окремо?
Кампанія з популяризації «катерининської» історії Одеси змусила багатьох поставити запитання: чи не стоїть за розкопками політичний проєкт? Красножон заперечує будь-яке «соцзамовлення»:
«Ми не можемо викопати щось під замовлення. Археологія – це наука, і ти ніколи не знаєш, що буде під ґрунтом».
Втім, визнає – політизації уникнути неможливо: «Суспільство завжди буде інтерпретувати історичні дані згідно зі своїми потребами».
Пам’ятка під склом?
Професор Тарас Гончарук – ще один активний учасник історико-археологічного дискурсу – різко критикує будь-які спроби заперечувати українське походження Одеси.
«Росіян тут ніколи не було до XVIII століття. Ідея реваншизму – це пряма калька з політики Гітлера щодо Польщі. Нас влаштовує лише правда».
Обидва науковці висловилися за ідею залишити частину розкопок відкритими для публіки – під склом або у вигляді музеєфікованого об’єкта просто неба.
«Люди мають бачити. Це стане родзинкою і для екскурсій, і для місцевої ідентичності», – каже Тарас Гончарук.
Центр Одеси, якому понад 2000 років
Археологи виявили нашарування культур – від античних стоянок до османської фортеці. Це дозволяє зробити несподіваний висновок: центр Одеси практично не змінювався понад дві тисячі років.
«Приморський бульвар – це історичне ядро. Не Дерибасівська, як часто вважають. Саме тут була концентрація життя з античних часів», – наголошує дослідник.
Тому розкопки на Приморському – це не просто знахідки під землею. Це ще й дзеркало сучасного українського суспільства, яке шукає свою тяглість, своє право на правду і власну версію історії. І хоч науковці говорять про об’єктивність, сама історія ніколи не буває аполітичною.
Читайте також:
