Новини Одеси та Одеської області

Козаки на Одещині: де гуляв козак Голота?

Козаки на Одещині: де гуляв козак Голота?

Одне зі свят, яке ми святкуємо 14 жовтня, — День українського козацтва. В Україні практично немає регіону, який так чи інакше не пов’язаний з літописом українського козацтва. Про історію козаків на Одещині нашим читачам розповідає професор Одеського національного університету імені Мечнікова Тарас Гончарук.

Колиска українського козацтва

Сьогодні Одеська область включає землі трьох історичних українських земель. Північні райони — частина Східного Поділля, освоєного українцями за часів раннього середньовіччя.

Тарас Гончарук

Центральні — степи Херсонщини з турецькими та татарськими містами Хаджибей (Одеса) та Аджидер (Овідіополь), які до 1791 року перебували під владою Османської імперії. Південна частина — Південна Бессарабія або Буджак, де розмістилися міста-фортеці Аккерман, Кілія, Ізмаїл, Татарбунари, — залишалася під турецькою владою до 1812 року.

Північ сучасної Одещини став однією з територій формування козацтва. А решта її районів упродовж століть була об’єктом козацьких походів, а пізніше — козацької колонізації.

— Перша письмова згадка про українське козацтво, на думку багатьох дослідників, датується 1492 роком, — розповідає Тарас Гончарук. — У польській хроніці на той час говориться, як син короля Казимира IV Ян Альбрехт розбив татар на річці Саврані, яка впадає в Бог, — так тоді українці та поляки називали Південний Буг. У цьому поході дорогу королевичу показували місцеві козаки. Отже, можна стверджувати, що землі на півночі Одещини — нинішні Савранський, Кодимський, Балтський райони — стали колискою українського козацтва.

У кілійських полях та на чумацьких шляхах

1516 року українські козаки під проводом хмельницького старости Предслава Лянцкоронського взяли Аккерман, захопивши там чималу здобич. «Саме тоді вперше у нас козаки з’явилися», — записав середньовічний польський хроніст. Тобто з того часу, зазначає Тарас, козаки стали потужною військовою силою.

За словами історика, у документах XVI-XVII століть є безліч відомостей про напади козацьких ватаг на татарські кочівля та турецькі фортеці, розташовані на землях сучасної Одещини . І герой однієї із найстаріших народних пісень «Дума про козака Голоту» задирає ворогів, роз’їжджаючи «на кiлiйському полі» — тобто поблизу міста та турецької фортеці Кілії. Так українські «степові лицарі» мстилися «басурманам» за їхні спустошливі набіги на українські землі.

— Поблизу Хаджибея, на Куяльницькому та Хаджибейському лиманах козаки сіль набирали. І разом із тим на татар нападали, — розповідає історик. — Стривожений цим кримський хан Сагіп-Гірей 1548 року скаржився польському королеві на українських «соляників» — так до середини XVII століття називали чумаків. Якщо когось із татар там зустрічають — убивають чи в полон беруть. І просив повернути полоненого козаками знатного татарина.

Запорожці на Пересипу

Постійна загроза нападів ординців змусила козаків створити надійну систему укріплень. А їх столицею стала Запорізька Січ. Вона контролювала величезну територію степової України і мала всі ознаки держави: свій уряд, військово-адміністративний. будову, власний суд, самостійні дипломатичні відносини з іншими країнами.

Входили до козацької держави та землі нинішньої Одеської області. Вождь української Визвольної війни гетьман Богдан Хмельницький, згідно з історичними документами, 1649 року погрожував польським послам військами свого татарського союзника, що стояли у Саврані.

У війні проти польської шляхти розглядав Хмельницький та союз із Московською державою. І 1654 року було укладено договір про військово-політичний протекторат — за збереження основних прав та вільностей Війська Запорізького.

Пізніше полковник Семен Палій на чолі загону з 200 козаків розгромив відділення татар «на урочищі Пересип» — Одеський район досі зберігає свою старовинну назву. Тоді з полону було визволено десятки християнських бранців — австрійців, угорців, волохів. І сьогодні одна з вулиць Одеси носить ім’я славетного полковника Палія.

Семен Палій

З медаллю — на ув’язнення

Під час російсько-турецької війни 1768-1774 років десять тисяч запорожців були зараховані до російської армії. Козаки відрізнялися у розвідках та рейдах, відігравали важливу роль у битвах.

— Історичні хроніки згадують, що під час взяття міста Аджидера козакам, очолюваним кошовим отаманом Петром Калнишевським, дістався великий видобуток, — розповідає Тарас Гончарук. — За що імператриця Катерина II подарувала йому золоту медаль, обсипану діамантами.

Після перемог над Туреччиною охорона кордонів із Кримським ханством перестала бути необхідністю для Росії. Свободолюбна козацька вольниця була їй уже ні до чого. Тим більше, що частина запорізьких козаків приєдналася до повстання Омеляна Пугачова. І 1775 року маніфестом імператриці
«…Запорізька Січ остаточно зруйнована, з викоріненням на майбутнє і самої назви запорізьких козаків, за образу нашої імператорської величності…».

Останній кошовий отаман, 85-річний Петро Калнишевський, закутий у ланцюзі, був ув’язнений у Соловецькому монастирі.

З запорожців — до чорноморців

Козаки були змушені залишити свої землі. Частина з них бігла до турецьких володінь. Влада Туреччини виділила їм для перебування Хаджибей (Одесу), Аджидер (Овідіополь) та Янікополонію (Паланку).

Водночас військова загроза з боку Туреччини зберігалася. Тож козацтво було вирішено відновити. Так у 1788 році з’явилося «Військо вірних запорожців» під проводом старшин Сидора Білого, Антона Головатого та Захарія Чепіги. 1790 року його перейменували на «Чорноморське козацьке військо». Навіть назва «запорожці» для Катерини II була нестерпною.

Антон Головатий

Під час російсько-турецької війни 1787-1791 років чорноморські козаки на чолі з кошовим отаманом Захарієм Чепігою та військовим суддею Антоном Головатим відзначилися у багатьох боях, зокрема — під час штурму Хаджибея та Ізмаїла. І Григорій Поте особистому листі імператриці зазначав: «Наскільки корисні козаки піші вже це доведено під Очаковом та в Ізмаїлі… А Чорноморські — безцінні».

Воїни та будівельники

Отримавши 1790 року титул «великого гетьмана» Катеринославського та Чорноморського козацьких військ, Потьомкін надав у повне розпорядження козаків землі між Дністром та Південним Бугом. Чорноморці їх активно освоювали. Антон Головатий, наприклад, заснував тоді село Головківку — теперішнє місто Біляївка.

— Після смерті Потьомкіна Катерина переселила чорноморців на Кубань. А з тих, хто переїжджати не побажав, було створено окрему козацьку команду під керівництвом осаула Федора Черненка. Саме вони з вересня 1794 року і будували Хаджибей (Одесу), – вважає Тарас Гончарук. — Для козаків було спеціально спроектовано квартали на Пересипу і, згідно з указом Павла I від 1798 року, чимало чорноморців «вже завели в Одесі господарство та домобудівництво».

 

Козацький цвинтар: перший цвинтар Одеси
На схилі Шкодової гори розташований найстаріший цвинтар Одеси. Історики вважають, що створено цвинтар був у 1775 році — одразу після ліквідації Запорізької Січі. Розташований на території колишнього поселення Куяльник.
Козаки, які відмовилися переїжджати на Кубань, оселилися у цій місцевості. Займалися переважно здобиччю каменю для будівництва Одеси. Зокрема, за словами Тараса Гончарука, 1837 року постачали будматеріал для зведення Потьомкінських сходів.
Через важку, виснажливу роботу смертність тут була дуже високою — особливо серед дітей та жінок. Часто гинули люди і внаслідок обвалів.
Найстаріший хрест датований 1791 роком — тобто з’явився за три роки до офіційної заснування Одеси. Встановлено його на могилі дитини Іоанна. Останнє поховання було 1965 року, а згодом цвинтар закрили.
Нині Козацький цвинтар налічує понад 200 старовинних надгробків. На думку Тараса Гончарука, вони є унікальними пам’ятками історії та народної культури. Виготовляли надгробки із суцільних брил ракушняка. Оскільки матеріал цей досить м’який, обеліски вражають різноманітністю скульптурних форм. Дослідники нарахували тут понад 30 видів надгробків. Найпопулярніше — «лапчастий хрест», зображений на козацьких прапорах.
У 1990-х роках цвинтар міг зникнути — на його місці планували побудувати склади. Але, завдяки краєзнавцям, історикам, небайдужим одеситам, цвинтар все ж таки вдалося зберегти.
Минулого року цвинтар отримав статус пам’ятника історії місцевого значення. І до дня міста департамент міського господарства Одеської міськради провів тут велике прибирання. Надалі цвинтар планують включити до одного з туристичних маршрутів Одеси.

Читайте також:

Актуальна інформація ЗА Одесу у нашому Telegram каналі! Новини, фоторепортажі та історични факти про Одесу.
Читайте нас у Viber! На каналі «Комуналка» розповідаємо про комунальні платежі, тарифи, пільги та субсидії.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Висловіть вашу думку. Це важливо.
Підписатися
Сповістити про
guest
0 коментарів
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Ще за темою
Всі новини
Вибір редакції
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: