Ключові моменти
- Українська абетка складається з 33 літер і має унікальні символи (ґ, ї, є, і), які зберігають національну фонетику.
- Перший український «Буквар» надрукував Іван Федорович у Львові в 1574 році; нині відомий лише один примірник, що зберігається в Гарварді.
- Літера «ґ» була заборонена радянською владою у 1933 році та офіційно повернена в «Український правопис» лише у 1990-му як символ мовного відродження.
- Літера «ї» стала не тільки мовною нормою, а й знаком опору та ідентичності на окупованих територіях.
- Апостроф в українській мові замінив твердий знак «ъ» і зберігає правильну роздільну вимову: б’ю, з’їхати, бур’ян.
Історія української абетки та першого Букваря: як народився український алфавіт
Українська абетка відображає історію, традиції та національну ідентичність українського народу. Вона складається з 33 літер і є варіантом кирилиці з унікальними символами, що відрізняють її від інших слов’янських мов.
Перший український «Буквар» був виданий друкарем Іваном Федоровичем у 1574 році у Львові. За словами Марії Дружинець, автором міг бути один із викладачів Острозької школи — Герасим Смотрицький або Дем’ян Наливайко. «Але ми не можемо виключати, що в укладанні брав участь і сам друкар. Це не просто підручник для читання — це фундамент української грамотності», пояснює філологиня.
Буквар став першою друкованою слов’янською книжкою світського призначення і суттєво вплинув на розвиток писемності в Україні та інших слов’янських країнах. Він мав кишеньковий формат і складався з 80 сторінок. Усередині була абетка, таблиці складів, зразки відмінювання й коротка читанка.
Наразі відомий лише один примірник цього Букваря. Його знайшли у Римі в 1927 році, і нині він зберігається в бібліотеці Гарвардського університету.
Не менш важлива історія самої української абетки. Сучасний український алфавіт налічує 33 літери і є одним із варіантів кирилиці, але зберігає фонетичні особливості різних українських регіонів. Він не просто технічний інструмент — це символ національної гідності, культурної пам’яті та мовного спротиву.
Особливо це стосується літер, яких немає або майже немає в інших слов’янських мовах: Ґ, Є, І, Ї. У кожної з них є своя історія.
Буква «ґ» в українській абетці: символ мовного відродження
Літера «ґ» є унікальною для української мови. Вперше як самостійну літеру абетки її увів у 1619 році письменник, церковний та освітній діяч Мелетій Смотрицький у своїй «Граматиці», запозичивши її форму з грецької літери «γ» («гамма»). До того звук [ґ] у староукраїнських та українських текстах передавали по-різному. Від XIV століття його часто записували в іншомовних словах за допомогою диграфа «кг» або латинської літери «g».
Наприкінці XIX — на початку XX століття літера «ґ» вже активно входить до вжитку і з’являється у правописних кодексах УНР. Однак у 1933 році, після розгрому політики українізації, радянська влада вилучає «ґ» із правопису. Мета була політична: придушити українську мовну окремішність і максимально наблизити українську до російської.
Марія Дружинець підкреслює: «Повернення “ґ” у 1990 році в “Українському правописі” — це не просто правописна норма. Це акт повернення голосу мові після десятиліть тиску».
Коли правильно вживати літеру «ґ»?
Згідно з чинним правописом 2019 року, «ґ» пишеться:
- у споконвічно українських і давно запозичених словах:
аґрус, ґава, ґанок, ґвалт, ґатунок, ґринджоли, ґрунт, ремиґа́ти, ґуґл; - у власних назвах:
Ґорґа́ни, Ґоро́нда, У́ґля, Ґалаґа́н, Ґудзь; - у запозичених іменах і прізвищах, що через латинку передають звук [g]:
Верґилій, Ґарсія, Геґель, Ґеорґ, Ґете, Ґреґуар, Ґулливер.
Важливо: сучасний правопис дозволяє паралельні варіанти написання деяких іншомовних імен через «г», наприклад: Вергілій / Верґилій, Гарсія / Ґарсія, Гегель / Геґель. Тобто «ґ» — це ще й право на точніше звучання.
Читайте також: Чи утискають в Одесі за російську мову? (опитування)
Літера «ї» в українській мові: знак самобутності та спротиву
Літера «ї» — один із найвиразніших символів української абетки. На відміну від багатьох інших слов’янських мов, де її немає як окремого знака, в українській вона є повноцінною літерою алфавіту.
Ця літера виникла природним шляхом на території Русі. Її особливість у тому, що вона позначає поєднання двох звуків — [й+і]. До її унормування українські автори використовували різні способи передачі цього поєднання: «і», «ії» або навіть «ять».
Остаточно «ї» ввійшла до складу нашого алфавіту лише у ХХ столітті. До того її офіційне використання стримувалося заборонами на українську мову, зокрема Емським указом 1876 року, який обмежував друк українською в Російській імперії. Заборона українського друку була не лише політичною, а й орфографічною: не дозволяли формувати незалежну норму письма.
Сьогодні «ї» має не лише мовну, а й символічну вагу. Під час повномасштабної війни літера «ї» стала знаком спротиву. Її малюють на парканах, тротуарах, стінах, пам’ятниках — як мовну мітку «це Україна».
Марія Дружинець наголошує: «“Ї” — це маркер українського простору. Це літера, яку не сплутаєш ні з російською, ні з білоруською традицією. Вона одразу впізнавана».
Літера «і» в українській абетці: чому без неї мова втрачає точність
Літера «і» — ще один важливий маркер нашої окремішності, хоч сама літера трапляється і в інших кириличних абетках. Вона походить від старослов’янської літери, яка базувалася на грецькій «ι» («йоті»), і в давній традиції називалася «і десяткове». Її дублером була літера «и» («іже»), але їх розрізняли за числовими значеннями в кириличній цифірі: «і десяткове» та «і вісімкове».
У староукраїнській писемності існувало кілька графічних варіантів для позначення цього звука: «и», «і», «ї», «j». Це залежало від регіону й школи письма. Саме тому для лінгвістів нині ці нюанси правопису — спосіб датувати й локалізувати старі тексти.
Спочатку «і» була дублером для «и» і «ы». Звук сучасного [і] часто позначався літерою «ѣ» («ять»):
мѣнута → «мінута»,
фѣґура → «фігура».
Поступово «і» закріпилася як літера для позначення голосного [і]. Вона послідовно вживається й остаточно входить до української абетки після видання «Грамматики малороссійскаго нарѣчія» 1818 року. Саме через «і» ми фіксуємо ті фонетичні переходи, де внаслідок історичного розвитку давні «о» та «е» в закритому складі перетворилися на [і].
Тобто літера «і» — це не дрібниця. Вона зберігає фонетичну історію слова.
Літера «є» в українській мові: виразність і м’якість звучання
Літера «є» походить від кириличної «Є» («єсть»). Вона має зв’язок із грецькою «ε» («епсилон»), але шлях у сучасну українську абетку був довгим.
У староукраїнській графіці звук, який нині позначається «є», могли писати як «е» або «є» залежно від школи письма. Друкована форма літери з’явилася у XVI столітті, а сучасне накреслення відоме завдяки так званому «гражданському шрифту». Остаточно в українську абетку «є» ввели укладачі альманаху «Русалка Дністровая» (1837): Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький. Це був важливий жест мовної самостійності, особливо для західноукраїнських земель.
Функція «є» в українській мові дуже чітка:
- після приголосного вона позначає один звук [е]:
синє, літнє; - на початку слова або після голосного, апострофа чи м’якого знака вона позначає два звуки [й]+[е]:
Євген, моє, б’єш, ательє.
Крім того, «є» пом’якшує попередній приголосний і зберігається після подовжених звуків: ллє, мовленнєвий.
Марія Дружинець каже: «Без “є” не було б нашої інтонаційної м’якості. Вона робить українську дуже впізнаваною на слух».
Літера «ф» і чому ми вживаємо її так рідко
Цікавий факт: найбільш уживаною літерою в українському алфавіті є «п», а найрідше вживається «ф».
Звук [ф] не належав до давньослов’янських. Він прийшов в українську мову через запозичення з грецької й інших мов. Літера «ф» походить від грецької «φ» («фі»). У кирилиці її називали «ферт» — від звука, схожого на ніби «фиркання» коня.
Тому історично в українській мові грецький [ф] часто замінювали на [п] або [х]. Так з’явилися імена типу Пилип (від «Филипп»), Юхим (від «Єфим»). У прикарпатських говірках колись навіть фіксували заміну «хв» на «ф»: діалектне «фіст» замість «хвіст».
У радянські часи варіанти з «ф» були активно закріплені як «правильні», бо це наближало українську вимову до російської норми.
Сучасний правопис 2019 року дозволяє варіативність у деяких словах грецького походження. Тепер однаково нормативними вважаються, наприклад, «ефір» і «етер». Це важливо: ми не зобов’язані повторювати лише російську модель засвоєння грецьких слів.
Апостроф в українській мові: знак, що захищає вимову
Апостроф — це небуквений орфографічний знак, який існує також у багатьох європейських мовах. Він не позначає окремого звука, але в українській мові виконує надзвичайно важливу функцію: допомагає чути роздільну вимову.
Основне завдання апострофа — відокремити йотовані голосні (я, ю, є, ї) від попереднього приголосного. Це особливо важливо після губних [б], [п], [в], [м], [ф] і твердого [р].
Коли пишемо апостроф перед я, ю, є, ї?
- після губних приголосних б, п, в, м, ф:
б’ю, п’ять, у здоров’ї, В’ячеслав; - після твердого р (в кінці складу) при роздільній вимові:
бур’ян, міжгір’я, матір’ю; - після префіксів, що закінчуються твердим приголосним:
з’єднаний, з’їхати, з’явитися, роз’яснити; - після першої частини складних слів:
дит’ясла, транс’європейський.
Тобто апостроф — гарант того, що ми вимовимо два окремих звуки, а не «злиємо» слово.
Куди зник твердий знак «ъ» з українського алфавіту
Знак «ъ» («єр») колись був повноцінною буквою кириличних абеток. У давньоукраїнському письмі він позначав так званий редукований голосний. У старо- і церковнослов’янській абетках його називали «ѥръ» або «єръ».
Починаючи з XII століття, ці редуковані звуки зникають. У сильній позиції «ъ» перетворюється на «о», а в слабкій просто випадає. Класичний приклад: слово «сънъ». У кінці слова «ъ» занепадає, а після «с» змінюється на «о». Так формується сучасне українське «сон».
Остаточно «ъ» вилучили з українського правопису на початку ХХ століття. Його функцію — відділяти йотований голосний — перебрав на себе апостроф. Це ще один крок до власної, а не імперської норми.
Читайте також:
- Як українська мова стала однією з найпопулярніших у світі
- Шість років мовному закону: який шлях пройшла українська мова за цей час
- Як безкоштовно вивчити українську в Одесі: курси, ресурси, поради
