10 стаття основного Закону України – Конституції складається з пʼяти речень і повністю звучить так:
“Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом”.
Останні слова статті – “визначаються законом” означають посилання на закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, який було прийнято 19 травня 2019 року і який вступив в дію 16 липня того ж року.
Завдяки йому у нас зʼявилися дві нові інституції – Національна комісія зі стандартів державної мови яка опрацьовує та утверджує стандарти української мови та Уповноважений із захисту української мови. Представники мовного омбудсмена зʼявилися у регіонах України. В Південному регіоні вже два роки цю посаду займає Ярослава Вітко – Присяжнюк. З нею ми і поговорили не лише про “мовні скандали”.
Ярослава Вітко – Присяжнюк
Ми пройшли шлях від маніпуляцій до зміни світогляду
Мовний закон набрав чинності не одразу. Поступово, майже двічі на рік,вводилися ті чи інші норми. Впровадження деяких – планується в майбутньому. Так, 16 липня цього року набирає чинності стаття 25 про Мову друкованих засобів масової інформації. А частину третю 21 статті про мову зовнішнього оцінювання буде впроваджено з 1 січня 2030 року. Чи змінилося у людей за ці пʼять років ставлення до використання державної мови в громадському просторі?
Ми бачимо потужні результати в дерусифікації країни, – говорить Ярослав Вітко – Присяжнюк. Тут, звісно, зіграли свою роль величезна кількість чинників, зокрема, на жаль, такий сумний чинник, як повномасштабне вторгнення. Для багатьох саме питання мови стало таким важливим, корінним в плані осмислення себе як українців. Але ми бачимо, що причиною цього стало саме наявність відповідного Закону, а адміністративна відповідальність стала доволі потужним стимулом для того, щоб українізувати публічну сферу. Для бізнесу, наприклад, це сфера обслуговування – інформацію для загального ознайомлення, вивіски і так далі.
Водночас можна пригадати інформаційні вкиди деяких лідерів думок, маніпуляції з боку недобросовісних політиків. Так, наприклад в квітні минулого року Народний депутат Георгій Мазурашу (фракція “Слуга народу”) зареєстрував законопроєкт в якому говориться про можливість дозволити приватним підприємцям і фізичним особам – підприємцям використовувати у сфері обслуговування не тільки державну мову. В червні 2021 депутати цієї ж фракції наполягали на відтермінуванні норми про українську мову в кіно- та теле- виробництві.
Одеситам не байдуже
Одеса традиційно входить у трійку лідерів за кількістю скарг щодо недотримання мовного законодавства. Наприклад, за перше півріччя 2024 року ми на другому місці після Києва – 208 скарг (більше лише в Києві – 365). Цікаво, що більшість з них стосується мови вивісок та реклами. Втім, пані омбудсменка вважає це більше позитивною тенденцію – одеситам не байдуже, говорить вона.
Щодо інших південних областей країни, то в Запорізький надійшло – 26, в Миколаївській – 18, в Херсонській – жодного.
Після деокупації мешканці Херсонщини масово почали переходити на державну мову. Крім всього іншого, місцева влада доволі потужно опікується питанням імплементації мовного законодавства, питанням мовної політики. Це станом на сьогодні перша, і якщо не помиляється, можливо, навіть єдина область, де абсолютно кожна територіальна громада затвердила свою мовну програму. Тобто гуманітарна політика в цій області дуже потужна і ми максимально сприяємо і допомагаємо.
До речі, скарги одеситів частіше стосуються саме використання російської мови у вивісках, хоча випадки скарг на вивіски латиницею теж трапляються. Цікаво, що в Закарпатті, або на Львівщині, наприклад, таких скарг не фіксувалося.
Найперше звернення, яке я розслідувала на своїй посаді, стосувалося вивіски в Одесі виконаною латиницею. Щоправда, там запитання було, щодо написання латиницею назви нашого міста з двома літерами «s», пригадує Ярослава Вітко-Присяжнюк. Звісно ж, це ми можемо ще й говорити про те, огляду на те, що в нас в країні війна, тому громадяни доволі триггерно ставляться саме до російської мови в публічному просторі, а не будь-якої іншої.
Давайте не підігрувати нашому ворогові
Не зважаючи на пʼять активних років розʼяснень, обговорень, дискусій, багато українців й досі недостатньо знають про свої обовʼязки та права, не розуміють механізмів роботи Закону. Навіть у громадян з проактивною позицією низька правова культура, відзначає Ярослава Вітко-Присяжнюк:
Нещодавно спілкувалася з активісткою із Запоріжжя, яка питала, що робити з бізнесом, який веде сторінки в соціальних мережах недержавною мовою. І для неї було подивом дізнатися, що це порушення мовного законодавства і за це передбачено відповідальність.
Але існує й інша реальність. Нещодавно знайома продавчиня невеличкої продуктової крамниці розповіла, які виникають конфлікти з деякими любителями російської мови. “Я, взагалі-то російськомовна і можу дати відсіч на зрозумілій йому мові доставучему клієнтові, який намагається спровокувати на конфлікт, говорячи навіщо я придурююсь і говорю з ним українською. А ось напарницю, яка приїхала з Вінницької області до сліз доводять, починають говорити, куди вона має їхати зі своєю мовою, на якій тут ніхто ніколи не говорив”. І на жаль, з такими “неадекватами” впоратися можуть лише активісти, які знаходять грубіянів і після щирої бесіди, знімають відео з їхніми вибаченнями. Згадаємо минулорічний випадок на Дерибасівській, коли дві жінки влаштували сварку з вуличними музикантами, які співали українські пісні. Тоді, поліція, яка стояла поряд на вулиці не стала втручатися в конфлікт.
В Одесу в свій час вкладалися просто неймовірна кількість грошей зі сторони рф для того, щоб поширювати тут російське слово, російську культуру, російські наративи, як елемент “руського міру” і для того, щоб дати відчути жителям міста себе частиною цього руського міру. Коли я чую про те, що одесити погані, і колаборанти, і ватники, і так далі, я нагадую, що все це відбувалося на кошти россотруднічества та російського культурного фонду. Нагадую про те, як сюди насаджувалися проросійські політики, лідери думок і ні для кого не секрет, що вони отримали зарплату із Москви. Про те, як активно тут поширювалася російська культура, як активно популяризувалася російська мова навіть за часи Незалежності. Одесі готувалася роль столиці проєкту «Новоросія», і наслідки, на жаль, ми бачимо сьогодні навіть на третьому році повномасштабного вторгнення.
Втім, Ярослава Вітко-Присяжнюк вірить у все більше поширення та закріплення української. Вже зараз “мовні конфлікти” є ознакою зіткнення двох світів, того, що люди, так званого, умовно, старого світогляду вже є неприйнятними для сучасного суспільства.
Ми переживаємо, взагалі, дуже цікавий історичний період для вашого міста, переосмислення. Тому, гадаю, через пару десятків років, про це будуть писати в підручниках, в підручниках історії. Головне вистояти цю війну.
