Ключові моменти:
- У Гвоздавці Другій та навколишніх селах нацисти й румунські каральні загони знищили понад 5 тисяч євреїв.
- Найбільше відоме поховання — протитанковий рів із понад 2200 тілами жертв гетто.
- Дослідники та педагоги збирають усні свідчення, щоб зберегти пам’ять про знищені громади.
- Більшість жертв Голокосту на півночі Одещини досі залишаються безіменними.
Історія Голокосту на півночі Одещини десятиліттями залишалася маловідомою через засекречені архіви та відсутність системного дослідження. Лише після відкриття документів і завдяки роботі місцевих педагогів, істориків та міжнародних дослідницьких проєктів вдалося частково відновити масштаб трагедії.
Факти, наведені у матеріалі, ґрунтуються на свідченнях очевидців, даних повоєнних комісій, локальних розкопках масових поховань та дослідженнях істориків Голокосту. Окрему роль у збереженні пам’яті відіграє багаторічна робота вчительки історії Валентини Левенець, яка разом з учнями зафіксувала унікальні усні спогади жителів Гвоздавки та навколишніх сіл.
Матеріал також враховує позицію міжнародних експертів, зокрема учасників проєкту з пошуку імен жертв Голокосту на теренах колишнього СРСР, які наголошують: знищення людей супроводжувалося цілеспрямованим стиранням пам’яті про них.
Пам’яті знищених євреїв на Одещині
На півночі Одещини центром Голокосту стало село Гвоздавка Друга. Тут окупанти влаштували гетто й вбили та закатували понад п’ять тисяч євреїв з Любашівщини, багатьох регіонів України та Молдови. Утім точні дані щодо жертв досі невідомі, бо чимало масових поховань поки не встановлені.
Єврейське Поділля повністю знелюдніло.
Вбивали всіх, кого знаходили
За свідченнями дослідників Голокосту, у серпні-вересні 1941 року нацисти показово розстріляли в Любашівці близько 350 місцевих євреїв, у Гвоздавці та Ясеновому – по 100. Фашисти також знищили частину населення землеробської єврейської колонії Гельбінове та в розташованих неподалік селах Познанка, Бобрик.
Після майже повного знищення євреїв у місцях їх проживання, румуни продовжували полювати на окремих уцілілих євреїв до самого звільнення окупованих територій. Тих, кого знаходили, негайно розстрілювали.
– За офіційними даними, в нашому селі німецько-румунські окупанти закатували 4 тисячі 772 особи, а скільки вбили у степу чи по інших селах, досі невідомо. Одразу після Другої світової війни комісія з розслідування злочинів нацизму здійснила розкопки найбільшого поховання в 40-метровому протитанковому рову. Там виявили 2208 тіл в’язнів гетто, розстріляних лише за одну зиму 1941-1942 років, – розповіла вчителька історії Гвоздавського ліцею Зеленогірської громади Валентина Левенець. – Загалом відомі ще п’ять братських могил. Напевно є й такі, які поки що не відшукали. Проте інколи дощі вимивають у прилеглих балках людські кістки.
Вчителька зібрала безцінні спогади
На одній із братських могил вже давно встановлено пам’ятну стелу. Також пам’ятник жертвам Голокосту височіє на місці колишнього концтабору. Пам’ятний знак був і в долині річки Кодими, де 2007-го під час будівництва газопроводу було знайдено останки загиблих євреїв. Декілька років тому єврейська спільнота Одещини встановила замість нього новий меморіал.
У Гвоздавській школі зберігається чимало спогадів старожилів про звірства, які творили з в’язнями румуни. Тут зберігаються і безцінні розповіді, як селяни під страхом смерті допомагали євреям, рятували їх та переховували. Ці неоціненні свідчення Голокосту встигла записати разом з учнями Валентина Левенець, а її чоловік Василь дещо й зафільмував. Педагог повідала, що, ймовірно, її рідний дідусь Ісаак Міняйлик, доля якого невідома, також загинув у Гвоздавському гетто. Адже село Секретарка Кривоозерської громади Миколаївщини, звідки походить її рід, входило тоді до Балтського повіту, і частину євреїв звідти також етапували у Гвоздавку. Мабуть, сама доля привела молоду вчительку Валентину Міняйлик у це село, щоб вона змогла зберегти для нащадків ці сторінки історії краю.
Щороку в День пам’яті жертв геноциду єврейського народу педагог з дітьми покладають квіти до безіменних меморіальних знаків.
Цих людей убили двічі, щоб зникла і пам’ять про них
За словами ізраїльського продюсера, режисера документального кіно, керівника проєкту «Яд Вашем. Пошук імен євреїв, які загинули під час Голокосту на теренах колишнього СРСР» Бориса Мафціра, в Україні, Молдові, Білорусі, країнах Балтії від рук нацистів та їх посібників на окупованих територіях загинуло від двох з половиною до трьох мільйонів євреїв.
– Ми знаємо менше пів мільйона імен. Людей убили двічі: спершу вбили фізично, а заодно вбили пам’ять про них. І вони зникли, – наголошував Борис Мафцір.
На Любашівщині інформацію про винищення єврейських громад краю збирав історик Василь Бойченко, якому вдалося відновити частину імен загиблих, – їх помістили у Книгу Пам’яті.
Спочатку забирали коштовності, а потім – і життя
Румунські карателі, перш ніж вбити євреїв, нещадно їх катували, вимагаючи приховані цінності.
Особливо лютував комендант катівні Василіка. У нього, за розповідями місцевих жителів, були приховані цілі скарби від убитих євреїв. Навесні 1944-го Василіка, тікаючи від наступаючих радянських військ, загубив жіночу панчоху, набиту коштовностями. Про це розповідала бабуся з одного із надкодимських сіл.
Чимало царських золотих червінців награбували окупанти у Гельбіновській єврейській колонії.
Уродженець села Бобрик Перший педагог Аркадій Горбатюк переповідав, що румуни і поліцаї щоночі їздили в поселення, де били євреїв палицями по п’ятах, щоб ті віддали їм золото. А потім нещасних відправляли в гетто, де знищували.
Таким чином колонія, заснована 1851 року, взимку 1944-го повністю знелюдніла.
Також на теренах Одещини були винищені ще три засновані в Херсонській та Подільській губерніях єврейські землеробські колонії Бердинове, Мантурове та Мала Богачівка й понад 20 нових єврейських сільськогосподарських поселень.
Хто оберігає таїну потомків євреїв?
У наш час «залишки» єврейського золота, яке не потрапило до скарбниці Третього рейху, завжди цікавили «чорних копачів». Ще понад десяток літ тому колишню територію колонії Гельбінове під Бобриком Першим, де тепер поле, пошуковці скарбів повністю перелопатили. Розповідають, що групи з металодетекторами навідувалися навіть з Києва. Чи натрапив хтось із шукачів на коштовності – невідомо.
Селянин із сусіднього села Криве Озеро надибав тут кам’яне жорно. Відкопав також і частину мінори – семисвічника, священного символу юдаїзму, а також декілька царських мідяків та залізне путо для коней.
Проте доля скарбу Василіки й досі залишається невідомою. Подейкують, що тоді його коханка присвоїла. Та достеменно про це невідомо.
А ось таїну життя багатьох єврейських пекарів, кравців, чоботарів, міняйл та корчмарів, які поколіннями жили в надкодимських селах, оберігають мацеви (традиційні юдейські надгробки з написами на івриті) на їхніх могилах стародавнього єврейського цвинтаря в селі Ясенове Друге. Кажуть, що тут хоронили усіх ортодоксальних євреїв з Ясенового, Познанки та Гвоздавки. Щоправда, сьогодні жоден мешканець цього краю написів на їхніх надгробках прочитати не в змозі.
***
На жаль, у Гвоздавці, на відміну від Ясенівського старостату та Любашівки, де Сергій Рахубенко та Юзеф Клейман давно створили історико-краєзнавчі музеї, поки що не знайшлося ентузіаста, який би взявся за цю копітку і дуже важливу справу. Треба, аби не тільки на Одещині пам’ятали про Гвоздавський Голокост. Доречним і справедливим було б створення центру вивчення геноциду євреїв, українців, ромів та інших народностей, які стали жертвами нацистів на гвоздавській землі.
Довідка «ОЖ»
Відповідно до німецько-румунського договору від 30 серпня 1941 р. було утворено румунську окупаційну зону Трансністрія. До неї увійшла територія між Південним Бугом та Дністром, що охоплює частини Вінницької, Одеської, Миколаївської областей України та лівобережну частину Молдови.
Мовою цифр
За даними Всесоюзного перепису 1939 р., на Одещині проживали 233 155 євреїв (14,2% від населення області), 20 530 жили у сільській місцевості (8,8% від єврейського населення області). На території області, включно з Одесою, було знищено приблизно 90 тисяч євреїв (38,6% довоєнної чисельності). Після війни майже на пів століття дані про кількість жертв Голокосту та документи окупаційної влади були засекречені.
Читайте також:
- «Бабин Яр» на Одещині: пам’яті жертв Голокосту, загинувших у селі Гвоздавка Друга
- Голокост на Одещині: трагедія Гвоздавського гетто, безіменні могили і врятовані жит
