У радянські часи українці неодноразово чули, що наша мова — це суцільні діалекти та суржик, що нею розмовляє лише незначна частина населення. «Одеське життя» звернулось до докторки філологічних наук, професорки кафедри української мови та мовної підготовки іноземців Одеського національного університету імені Мечникова Марії Дружинець, щоб спростувати ці міфи та з’ясувати, в чому унікальність української мови.
Факт ПЕРШИЙ: походить із санскриту
Марія Дружинець
Про спорідненість прадавньої індійської та української мов пишуть відомі закордонні та вітчизняні науковці. Наприклад, санскритолог Василь Кобилюх зазначає, що українська мова сформувалася ще в Х-IV тисячоліттях до нашої ери і походить із санскриту. Дослідник вважає, що в нашій мові та деяких її діалектах залишились давні індійські слова: куля, уста, ураз, вії, віяти, вішати, війна, річ, ніс, ніч, брат, кат, мла, мана, рута, таїна, напад, пан, пані, панна, рай, біда, честь, пошана, санітар, асистент. А ось праукраїнська мова зустрічається в центральних та північних штатах Індії: хата, лінь, тин, кохана, сало, дуб, граб, верба, липа, сосна. Натомість історик Анатолій Суковач вважає, що прадавня мова Індії зародилась на українських землях і вона навіть молодша за українську.
Утім зазначимо, що питання спорідненості української мови та санскриту ще потребує наукового вивчення.
Читайте також: Не «паляницею» единой: какие украинские слова не выговорит ни один россиянин
Факт ДРУГИЙ: відома в усьому світі
Українська мова збагачує інші мови світу давно. Нею, за підрахунками дослідників, послуговуються понад 45 мільйонів людей. Звичайно, українізми дуже поширені в мовах сусідів — у польській та румунській. Але колоритні українські слова зустрічаються також у мовах інших країн: Португалії, Іспанії, Італії, Греції, Великобританії, країн Північної та Латинської Америки, в Австралії. Зазвичай вони позначають українські реалії, елементи звичаїв, предмети побуту та інше. Це, наприклад, такі слова, як: гопак, богатир, ватага, гарбуз, дужий, череда, черешня, гречка, годувати, собор, козак, чайка, думка, горілка, кобза, копійка, коровай, килим, ліра, пироги, писанка, рушник, сало, вечорниці.
Факт ТРЕТІЙ: має унікальний відмінок
Кличний відмінок, або вокатив, є в українській, грецькій та латинській мовах. Але це не виключно українське надбання. Кличний відмінок використовували ще в давнину. Утворення його форм у різних індоєвропейських мовах виявляє спільні риси. Наприклад, парадигма вокативу праслов’янської та давньоукраїнської мов дуже подібна до форми кличного відмінка сучасної української мови. Іменники з давньою основою на -а мали закінчення -o в твердому варіанті (дівчина — дівчино, Микола — Миколо) і -e в м’якому (пісня — пісне, хвиля — хвиле). У сучасній українській мові є ціла система правил вокативу. Він підкреслює унікальність нашої мови, її особливість, і є одним із засобів милозвучності.
Факт ЧЕТВЕРТИЙ: використовує три форми майбутнього
В українській мові є відмінності при творенні слів на позначення майбутнього часу, а саме:
- проста форма доконаного виду: наберу, наберемо, стану, накличеш, занесете;
- складна форма недоконаного виду: інфінітив + суфікс -м- + особові закінчення: учитимеш, знатимемо, знатимуть;
- складена форма недоконаного виду: інфінітив + бути в особових формах: буду знати, будеш знати.
Складна та складена форми майбутнього часу мають однакове значення. Їх нерідко вживають упереміш, щоб уникнути одноманітності, наприклад: «Україно! Доки жити буду, доти відкриватиму тебе», — писав Василь Симоненко. Проста форма доконаного виду означає дію, яка відбудеться в майбутньому і вказує на результативність.
Факт П’ЯТИЙ: має давню історію фемінітивів
Українські фемінітиви почали формуватися ще в період спільного розвитку індоєвропейських діалектів. Такі первинні назви жінок, як «mamъka» та «sestrica», стали базою для творення нових слів у праслов’янській мові. Правопис закріпив форми творення фемінітивів, але не змушує їх використовувати, тож їхнє ігнорування не вважається помилкою. Запровадження фемінітивів — це можливість відійти від мовного дискурсу ворога, де в книжних стилях їх немає.
Є близько тринадцяти суфіксів, що творять фемінітиви, але в «Українському правописі» зафіксовані тільки чотири:
- суфікс -к- (найбільш популярний та універсальний): журналіст — журналістка;
- суфікси -иц-, -ин-: начальник — начальниця, кравець — кравчиня;
- менш уживаним є суфікс -ес-: поет — поетеса.
Інколи складно утворити фемінітиви, оскільки форма звучить неприродно. У таких випадках краще використати граматичні чи лексичні ресурси, за допомогою яких можна визначити стать. Наприклад, фемінітив у випадках: медик — мЕдичка і медикиня або водій — водійка можна вжити. Але у таких випадках, як: електрик, охоронець, вівчар — краще сказати: пані електрик, пані охоронець, пані вівчар або чабанка (пастушка).
Читайте також: Знищували українську мову: як це було протягом 400 років? (відео)
Скоромовки для покращення вимови
Найдоступніший спосіб покращити вимову, дикцію рідної мови — скоромовки. Вони вчать правильно вимовляти звуки, звукосполуки, фрази, не «з’їдати» закінчення, покращувати чіткість мовлення і тренувати пам’ять.
Для покращення вимови [г], [ґ]: «Галасливі ґави й галки в гусенят взяли скакалки. Гусенята їм ґелґочуть, що й вони скакати хочуть».
Для покращення вимови м’яких приголосних, сонорних: «Летів горобець через верхній хлівець, ніс пуд гороху і нам дав потроху», «Вашому Паламареві нашого Паламаря не перепаламарювати. Наш Паламар вашого Паламаря перепаламарить, перевипаламарить», «Мусію, Мусію, муку сію, печу паляниці, кладу на полиці. Мусій, муку сій, печи паляниці, клади на полиці. Мусію, Мусію»
Говоримо та пишемо правильно
У нашій мові часто зустрічаються плеоназми (вживання разом двох слів з однаковим значенням), зокрема: вільна вакансія, пам’ятний сувенір, моя власна думка, долоні рук, спільна співпраця. Правильно сказати: «вакансія», «сувенір» і так далі, адже будь-яка вакансія є вільною, а будь-який сувенір є пам’ятним.
Правильно вживайте постфікс -ся (-сь). Перед приголосним, як правило, форми дієслів на -ся (намагався швидко), перед голосним — на -сь: (дивлюсь у небо). У дієприслівниках варто писати і вживати -сь: звернувшись онлайн, звернувшись за допомогою.
Дуже поширені орфографічні помилки, коли «на жаль» пишуть разом, а «будь ласка» — через дефіс. Але ці вирази пишуться окремо.
Для української мови не характерні активні дієприкметники з суфіксами -уч-, -юч-, зокрема: гальмуючий, учточнюючий, пануючий, зволожуючий. Правильно буде: гальмівний, учточнювальний, панівний, зволожувальний.
Для вираження найвищого ступеня порівняння треба використовувати префікс най-: найкращий, а не самий кращий. Помилкою є додавання слів «більш» або «менш» до простої форми вищого ступеня: більш холодніший, правильно — холодніший.
Уникайте помилок при вживанні кличного відмінка: Ігорю, а не Ігоре, Ілле, а не Ілля, Сергію, а не Сергіє та інші.
Читайте також: Говорить Україна: які слова характерні для різних регіонів країни
