немирівське
карта немирівське
1000 грн від держави на передплату друкованих медіа

На лівому – село Немирівське, яке колись мало назву Немирівка на честь поміщика Немирівського чи Немирова, засноване у другій половині XVI століття. За переказами, село заселене вихідцями з-за Південного Бугу. Села зберігають пам’ять про своє минуле, передають з уст в уста легенди та привертають увагу не тільки дослідників краєзнавства, а й шукачів пригод. Чому? Дізнаймось.

Школа – у Немирівському, а садок – в Перельотах

До 1935 року в Немирівському школи не було. Діти ходили навчатись до церковно-приходської школи у село Батьків.

У 1935 році, на кошти місцевих, була зведена семирічка. Діти навчались польською мовою, але рідної теж не забували. Таємно розучували українські пісні, п’єси і ставили їх на саморобній сцені.

НЕМИРІВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ

Немирівський ліцей, який будувався понад двадцять літ, є окрасою села. Світле двоповерхове приміщення привертає увагу всіх, хто курсує по трасі Балта – Криве Озеро. Перед будівлею – вимощений тротуарною плиткою двір, клумби, дерева. На шкільному подвір’ї – пам’ятник Великому Кобзареві. А над дверима Кобзаревий заповіт: «Учітеся, брати мої, думайте, читайте…».

А якщо ви зайдете до школи, то побачите, як тут затишно і по-сучасному все упорядковано. І, звичайно ж, порадієте галасливій дітворі, яка вас зустріне. Тут навчаються діти з обох сіл, бо в Перельотах школи немає. Очолює освітянський заклад Наталя Чебан.

До речі, про те, щоб діти могли навчатись комп’ютерній грамотності, подбав виходець з Немирівського Іван Курас, подарувавши їм, одним із перших на Балтщині, комп’ютерний клас. Він доклав багато зусиль для зведення школи.

У 2018 році його ім’я присвоєне Немирівському ліцею, а на фасаді встановлено меморіальну дошку.

ПЕРЕЛЬОТИ ДИТСАДОК1

А в Перельотах працює спільний на два села дитсадок «Чебурашка». Очолює заклад, який відвідують близько сорока дітей, Олена Стогнійчук. Зважаючи на складне сьогодення, дитсадок, як і школа, обладнаний бомбосховищем.

Академік родом із села

Івана Кураса

Іван Федорович Курас народився 3 жовтня 1939 року у селі Немирівське. Його батько був трактористом, а мати – колгоспницею.

Вчився Іван Федорович спочатку в семирічній школі у рідному селі, а в 1953-1956 роках – у Перелітській середній школі.

Закінчив історичний факультет Одеського університету імені Мечникова. А потім зайнявся науковою та громадсько-політичною діяльністю, згодом ставши засновником та керівником інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.

Іван Курас – автор понад 250 наукових праць. Доктор наук, професор, член-кореспондент академії наук і академік НАН України свої роботи присвятив проблемам розвитку політичної думки в Україні, дослідженню національних меншин тощо.

І все життя був відданий своїй малій батьківщині.

НЕМИРІВСЬКЕ КРУЧОК ЛЮДМИЛА

– Іван Федорович збудував собі будинок на тітчиному обійсті, у селі, де народився. І щоліта приїжджав сюди на відпочинок та залюбки спілкувався з земляками, – розповідає головний спеціаліст старостинського округу Людмила Кручок.

По містку дружби ходять у гості

Що приємно вражає у цих селах, то це чистота вулиць, охайні обійстя, впорядковані узбіччя.

– В хороших умовах добре працюється й гарно живеться, – переконані сільські жителі.

Свого часу за ініціативи односельців через річку Кодиму було зведено пішохідний місток. Він веде з Немирівського на Перельоти. Його в народі називають містком дружби. Щоправда, сьогодні місток потребує ремонту.

А на в’їзді у села нещодавно встановлено дубові хрести-обереги, які виготовили Олексій Кручок та Сергій Чумак.

Магазин перетворили на клуб

Кажуть, якщо чогось немає, то це потрібно або купити, або створити.

У Немирівському не було клубу. Та керівництво знайшло вихід – викупили будівлю магазину і в ній створили Будинок культури. Сьогодні тут тепло, затишно і завжди велелюдно.

НЕМИРІВСЬКЕ ВЕСЕЛКА

Фольклорно-етнографічний ансамбль «Веселка» Будинку культури вже давно став популярним серед глядачів.

Директор Будинку культури Альона Паламарчук – людина, закохана у фольклор, обряди, традиції і звичаї краю. Вона запровадила майстер-класи з приготування традиційних страв Одещини і ділиться ними з господинями краю та у соціальних мережах.

НЕМИРІВСЬКЕ КЛУБ ЗА ІНТЕРЕСАМИ1

А в сільській бібліотеці працює клуб за інтересами «Посиденьки», організований заповзятою бібліотекаркою Римою Лабушняк.

Команда чекає свого капітана

НЕМИРІВСЬКЕ ФУТБОЛЬНА КОМАНДА1

Є у громаді своя футбольна команда – «Мрія». Вона завжди бере участь у першості району та чемпіонатах на кубок громади і завойовує призові місця. Команду створив Олександр Романовський – житель села Перельоти.

– Зараз наш капітан – у команді українських захисників, серед тих, хто відвойовує незалежність і мир. Він служить в ЗСУ, а ми тут, у тилу, стараємося підтримати його і чекаємо свого капітана, – розповідає Людмила Кучок.

Допомога воїнам

НЕМИРІВСЬКЕ ПЕРЕЛЬОТИ СІТКИ

Жителі сіл постійно допомагають односельцям, котрі сьогодні захищають рідну землю. З початком великої війни на їхній території дислокувалися військові, й селяни готували для них обіди. 

Тут регулярно проводять благодійні ярмарки. Усією громадою для воїнів готують продукти та різноманітні солодощі, збирають постільну білизну для шпиталів, кошти на закупівлю автомобілів і для ремонтних бригад, плетуть маскувальні сітки, яких передали на передову понад вісімдесят.

Два лелеки у сквері пам’яті

НЕМИРІВСЬКЕ СКВЕР

Вісім вихідців із цих сіл поклали своє життя на олтар перемоги.

У селі Немирівське на честь полеглого воїна Юрія Порущенка названо сквер, у якому встановили фігури лелек.

Юрій з перших днів війни став бійцем 35-ї окремої бригади морської піхоти. Служив у гранатометному відділенні.

Після боїв його підрозділ відпочивав у казармах Миколаєва. 18 березня 2022 року по казармах вдарила російська ракета. Загинули десятки військових, серед них і Юрій.

Десять днів його вважали зниклим безвісти. Але у снах він снився сину і просив: «Знайди мене, сину». І син таки знайшов тата.

– У Миколаївській казармі разом із моїм чоловіком загинув сватів син Юрій Нерубайський. При похованні над нами кружляли два лелеки. Потім птахи прилетіли на кладовище на 40 днів, – згадує Любов Порущенко, дружина Юрія.

А що, там турецького золота не видно?

річка кодима

Про турецьке золото, яке, за легендою, покоїться там, де тече у селі річка Кодима, знають не тільки у Немирівському. Чудово про це розповідає директор Балтського історичного музею, краєзнавець Петра Ткач.

петро ткач

– Через Немирівське проходили торговельні шляхи між Балтою і містами півдня України.

Річка Кодима тоді була широкою та повноводною, і по ній могли ходити невеликі кораблі й баржі. На той час вона була кордоном між двома державами – Османською Туреччиною і Річчю Посполитою. Отож тут завжди відбувалися сутички. І коли поляки на лівому березі почали зводити фортецю Юзефгрод, турки на правому теж стали будувати фортецю, яку назвали Барта. А для будівництва були потрібні гроші.

І ось з Туреччини через Чорне море, а потім Південним Бугом і далі Кодимою пішов корабель із золотом. За ним пильно стежили козаки. На підході до Барти – саме в тому місці, де пізніше було побудовано Немирівське, – коли турки зупинились на нічліг, козаки підірвали під кораблем діжку з порохом. Судно пішло на дно разом із золотом.

Багато було охочих відшукати ті скарби, але ніхто не знає, де вони затонули. А може, й не було ніякого золота, – розповідає Петро Ткач.

Однак подейкують, що часто влітку, коли міліє ріка, на береги виходять чи то рибалки, чи то шукачі скарбів і пильно вдивляються у мулисте дно – чи не блисне там турецький цехін.

Підписатися
Сповістити про
guest
0 коментарів
Зворотній зв'язок в режимі реального часу
Переглянути всі коментарі