Ключові моменти:
- Миколі Бульченку з Любашівки виповнюється 90 років
- Він досі доглядає сад, город, кіз, птицю та робить домашні заготовки
- Родина Бульченків пережила розкуркулення, каторгу і втрати
- Ювіляр не вважає себе старим і жартує, що замість «Жигулів» запряже цапа Гошу
Цю історію для «Одеського життя» підготував Юрій Федорчук. У матеріалі використані розповіді самого Миколи Бульченка, факти з його родинної біографії та деталі з життя в Любашівці.
90-річний житель Любашівки Подільського району Микола Бульченко напрочуд цупкий дідусь – джерело невичерпної мудрості та працьовитості. Непросте життя випало на долю ювіляра, проте він ніколи не втрачав оптимізму та жаги до життя. І як досвідчений та підприємливий господарник, не скупиться на поради всім, хто до нього звертається.
Хлібосольний господар голоду не боїться
Гостей довгожитель Бульченко приймає охоче, частуючи з радістю. Добротна садиба з доглянутими садом і городом підтверджують невтомну працездатність її господаря.
Дідусь має у засіках чималий запас харчів і голоду, про який регулярно торочать українцям, він не боїться. Торік вигодував дві свинки, які переробив на ковбасу і тушонку. Закрутив у банки смачного сальця. Планує до осені ще одного кабанчика вигодувати. З товстолобика власноруч наробив рибних делікатесів, з городини – овочевих консервів, а з дарів саду – компотів.
Зберігається у погрібці чималенький запас домашніх наливок, вина та настоянок. Міцними напоями Микола Семенович не зловживає, але раз на тиждень пригублює для апетиту і здоров’я сто грамів коньячку. Маючи невеличке стадо кіз, дідусь виробляє смачну бринзу. Розповідає, що замолоду мав хворий кишечник, який, за порадою народного цілителя, вилікував козячим молоком.
Тож рекомендує усім, хто має таку болячку, щодня випивати по стакану молока.
Чому доведеться на козлика пересісти?
Стариганом Бульченко себе аж ніяк не вважає, бо має достатньо сил і снаги.
Корінням Бульченки з Полтавщини, звідки дід пана Миколи Петро ще за Столипіна подався обживати Сибір. За більшовиків його, успішного господаря, розкуркулили, батька Семена за підрив авторитету вождя народів Сталіна запроторили на каторгу, а мати Уляна загибла на радянській панщині. Та Миколка з братами Петром і Юрієм, сестрами Євдокією і Олександрою вижили і вибилися, як мовиться, в люди.
З 1967-го Микола Бульченко мешкає в Любашівці. Тоді директор елеватора Юхим Мостовецький переманив інженера Сибірського хлібоприймального підприємства в Україну.
Тут пан Микола облаштував оселю, а з виходом на пенсію зайнявся городництвом.
До речі, сини пішли стопами батька. Юрій працював інженером на Куліндорівському комбінаті, Василь – техніком-електриком у Тирасполі. На жаль, Юрія покалічили зловмисники, і тепер чоловік має інвалідність. Разом із дружиною вони мешкають біля пана Миколи.
Бідкається Микола Семенович, що вже не може підлікуватися в пансіонаті на рідній серцю Полтавщині та на Куяльнику. В останньому – через віковий ценз. А ще поліцейські радять пану Миколі вже не сідати за кермо його «жигулика». А він з усмішкою каже, що тоді, мабуть, доведеться змайструвати воза, запрягти в нього цапа Гошу, щоб доставляти з базару збіжжя для худоби та птиці.
Ювілей любашівський довгожитель святкуватиме скромно: із сином Юрієм, невісткою Тамарою і загадковою коханою жінкою.
Читайте також:
