Тисяча днів війни – це водночас символ української стійкості та нагадування про виклики, які залишаються невирішеними. Чи можна передбачити завершення цієї трагедії? Відомі одесити – військові, культурні діячі, волонтери та історики – поділилися своїми думками. Їхні прогнози вказують на різноманітність бачень: від песимістичних оцінок до віри у стратегічний перелом. Але всі вони сходяться в одному – шлях до перемоги вимагає єдності, реформ і боротьби не лише на полі бою, а й у інформаційному та культурному просторі.
Олена Ротарі, волонтерка: «Незрозуміло, в яких кордонах існуватиме Україна»
«Дуже важко відповідати на це питання. Після ейфорії від звільнення Херсона з 2022 року багато що змінилося. Сьогодні незрозуміло, в яких кордонах існуватиме Україна. І про це найскладніше говорити. На жаль, війну в Одесі відчувають лише ті, хто пережив біль. Багато хто просто звикли до неї. А буквально за 200 кілометрів від нашого міста, на Херсонщині, люди змушені стояти в черзі по гуманітарний хліб, жити у відсутності світла та газу, магазинів, аптек. Люди не мають роботи, а відповідно не мають грошей на продукти, ліки тощо. І нам цих людей потрібно обов’язково зберегти, допомагати їм і утримати ворога, який за всіма аспектами сильніший, агресивніший, жорсткіший. Нам усім хочеться знати день, місяць, рік закінчення війни, але цього ніхто не може передбачити. Сьогодні на очах усього світу відбувається знищення української нації. Якщо це не геноцид, тоді що це? Дуже хочеться, щоб про це щодня думали ті, хто відповідає за підтримку й зміцнення миру та міжнародну безпеку».
Олександр Бабіч, військовослужбовець та історик: «Я не Нострадамус»
«Я не Нострадамус. Вважаю, що ніхто не може зараз давати реальних прогнозів, тому що немає необхідних вихідних даних для обʼєктивного аналізу».
Андрій Хаєцький, письменник: «Нам необхідно нести пам’ять про ці жахливі часи, аби зберегти культуру»
«Напевно, як і більшість людей, я не зможу конкретно відповісти на питання, коли закінчиться війна та яким чином це станеться. Головне, із чим доводиться стикатися вже – це усвідомлення, що нам жити з цією війною (чи то пак з її наслідками) скільки кому відведено. Нам необхідно нести пам’ять про ці жахливі часи і про тих, кого вони забрали. Аби зберегти культуру, традицію, аби будувати нове, зважаючи на ціну, яку ми щоденно платимо. Певен, що в подальшому ми почнемо ще більше шанувати нашу мову, адже саме нею промовлятиме наша пам’ять, зокрема через літературу. Цей процес відбувається вже, тож в подальшому здобувачі освіти з майбутніх поколінь зростатимуть на своїй культурі».
Ярослава Вітко-Присяжнюк, представниця мовного омбудсмена в Одеській області: «Ми воюємо з імперським хижаком, апетити якого неосяжні»
«Не хочу виглядати «диванним політологом», але на мою думку – ця війна надовго. Ми воюємо з імперським хижаком, апетити якого неосяжні. Сучасна війна – це не лише ведення бойових дій, а й потужна інформаційна та смислова складова. Україна для РФ стратегічно важлива, тому нас чекає попереду ще багато маніпуляцій, інформаційних вкидів, намагань втрутитися в нашу внутрішню політику. Щодо бойових дій, на мою думку, нас очікує «ізраїльський сценарій» – періодичне згасання та загострення активних бойових дій. Кінець цьому всьому можливий лише в разі розпаду Російської імперії і як наслідок – втрати імперських амбіцій».
Андрій Красножон, ректор педагогічного університету: «Війна закінчиться так само неочікувано, як і почалася»
«Я не знаю, коли і чим може закінчитися війна. Я як історик можу лише сказати, що вона закінчиться несподівано. Як несподівано вона і почалася. Коли це може бути? Сказати складно. 2025 чи 2026 року, чи ще за 10 років. Що назвати закінченням війни? Перемир’я? Ні. Поразка Російської імперії, агресора Російської Федерації вважатимуться закінченням війни. Але якщо вона збережеться, найімовірніше, це буде просто пауза до нового етапу. Не війна, а широкомасштабне вторгнення може закінчитися несподівано. Швидше за все, вона закінчиться найближчим часом. А війна, велика війна між Росією та Україною, вже йде».
Ірина Нечиталюк, літературознавиця: «Вірю, що більш ніж половина шляху подолана»
«Мені дуже хотілося б знати, коли закінчиться війна, тоді б я правильно розподілила сили: тут ще можна відпочити, а тут потрібно працювати, зібравши всі сили; щоб не вигорати, щоб не знесилити передчасно. Це марафон, і хто ж скаже, на якій ми зараз дистанції? Вірю, що більш ніж половина шляху подолана. А тим часом культурно-мистецьке життя триває. У країні, яка перебуває у стані війни, у якій немає клаптика незагроженої землі, чи не щодня відбуваються читання, фестивалі, форуми. І якщо ще кілька років тому ці події збирали десятки і сотні учасників, то сьогодні мова йде про багатотисячну публіку (усвідомлену, активну, різновікову). Ми зараз одночасно пізнаємо митців Розстріляного Відродження, перепрочитуємо класиків (Шевченка, Лесю Українку, Франка та інших) і відкриваємо цілу плеяду сучасних письменників, які стають кумирами покоління. Поезія вийшла з кулуарів на велику сцену, збирає стадіони. Нам би вижити, а далі все подолаємо, адже потенціал маємо височенний».
Читайте також: Олександр Пушкін: що писав російський поет та чому його твори просували в українських містах (відео)
Валерій Болган, головний редактор видання «Інтент»: «Ситуація навряд чи вирішиться до інавгурації Трампа»
«Саме зараз на це питання точно не зможе відповісти ніхто, бо ми тільки входимо в стан ідеального шторму. Я не вірю, що ситуація вирішиться до інавгурації Трампа. Але і це ситуацію лише почне змінювати. Схоже на те, що наступного року Україну чекає примус до миру. І дуже не схоже, що він влаштує все українське суспільство. А надалі все залежить від рівня гарантій, які будуть готові надати міжнародні партнери. Якщо їх буде недостатньо – то на нас чекає лише черговий «Мінськ». Тому я дивлюся на наступний рік з дуже обережною надією, але без надмірних очікувань».
Артем Карташов, член групи з перейменування вулиць при Одеській ОВА: «Недофінансування культури та національної пам’яті залишається проблемою»
«Наближення перемоги ускладнюється нерозв’язаними проблемами 2022 року: повільною цифровізацією та відсутністю стратегічного підходу до змін у законодавстві. Водночас недофінансування культури та національної пам’яті залишається проблемою, хоча саме ці сфери є ключовими для залучення іноземної аудиторії та спростування російських міфів. Небезпечними є і регіональні дії, як-от звернення Геннадія Труханова до ЮНЕСКО з російськими наративами. Перемога залежить від здатності швидко адаптуватися, протидіяти дестабілізації й підтримувати реформи, тому діємо з оптимізмом і вірою у майбутнє».
*****
Аналізуючи відповіді, можна виділити кілька ключових аспектів: війна завершиться не лише військовою перемогою, а й успіхами у сфері реформ, культури та міжнародної підтримки. Водночас зростають загрози внутрішньої дестабілізації та зовнішнього впливу, які вимагають швидкої реакції. Україна стоїть перед масштабними завданнями: від збереження національної пам’яті до протидії російській пропаганді. Перемога залежить від нашої здатності об’єднувати зусилля на фронті, в економіці та в культурній дипломатії, забезпечуючи сталість нашої боротьби та майбутнє для наступних поколінь.
Читайте також:
