Звичайний день на воєнному стані у спекотній липневій Одесі. На старому Новому базарі (чи ринку ― кому як) ― теж все як зазвичай. Людей небагато, тиша (теж звичайно) трохи дивує. Люди купують необхідне, шуткують. О, ці жарти під час війни!..
― Ви не змерзли? Здається сьогодні не сорок, а трохи менше…
― Так, світла немає, води немає… Ось прийшов на Новий, аби хоч людей побачити. Можна з глузду з’їхати…
Так, ми сьогодні не про ціни на Новому, а про настрій та атмосферу. Бо, здається, що все тут створено так, аби зробити вам щось приємне.
― Слухай, це манекен чи… не манекен? ― питає жінка, дивлячись на даму у капелюшку.
«Манекен» на Новому ― рідкість, бо всі ці артоб’єкти, що красуються в «непродуктових» рядах ― це ж майже вироби мистецтва. Їх треба побачити «іншим оком» ― і усмішки вам гарантовані.
«Одеське життя» вже розповідало, що Новий базар ― це ще й трохи «галерея». Час від часу вона поповнюється новими «експонатами». І справа тут не тільки в рекламі. Так тут заведено. Бо Новий, нагадаємо, завжди ще трохи відпочинок, «парк» та просто місце для прогулянок. Це вам інший зовсім колорит, ніяк не «Привозний»…
Котики тут царюють, ніколи не пробігають, бо знають: їх ніхто не образить. Обійдуть, помилуються ще й сфотографують по дорозі. Тож нащо бігати, якщо можна розлягтись собі, де завгодно?..
А ці маленькі кав’ярні на Новому!.. Це ж цілий світ! Своєрідний та неповторний! Тут тихо розмовляють «про головне», діляться новинами, скаржаться на життя, приходять зі своєю їжею і навіть… грають в шахи.
Дивно, але Новий ринок все більше стає якимось дивним ринком-базаром з зонами відпочинку, виставковими «залами» та усім іншим, де можна просто посидіти. Бо навіть якщо дуже спекотно, вам тут влаштують штучну тінь…
І ще… Тут часто вітають один одного. Здається, старий-старий Новий базар давно став не просто ринком, а й місцем зустрічей, спілкувань…
Як каже моя знайома: «Піду на Новий, треба ж якось відволікатися від проблем і поганих новин! Феншуйне місце!»…
