Столиці гумору сьогодні, здається, зовсім не до сміху. Хоча початок квітня одесити традиційно пов’язують з Гумориною — святом жартів, розіграшів і веселощів. Щоправда, на думку багатьох, за останні роки з Фестивалю гумору і сатири вона перетворилася на досить примітивне «свято дурнів». Водночас першоквітневий карнавал став сьогодні частиною одеського «міфу». Про те, чи потрібна Гуморина під час війни, якою вона має стати після нашої перемоги, кажуть одесити, безпосередньо пов’язані з одеською культурою сміху та культурно-історичною спадщиною міста.
«Ми не можемо без Гуморини»
Одеську Гуморину неможливо уявити без міжнародного фестивалю клоунів і мімів «Комедіада». По суті, він став найяскравішою і найдотепнішою частиною першоквітневого карнавалу. Творці «Комедіади», улюбленці одеситів, і не тільки — комік-трупа «Маски» — спочатку не збиралися прив’язувати свій фестиваль до першоквітневої дати. Але міська влада запропонувала. І «Комедіада» фактично стала головною подією Гуморини.
На фестиваль приїжджали клоуни і міми з 25 країн світу. У складі журі були продюсери цирку дю Солей, син Чарлі Чапліна.
Прославилася «Комедіада» не тільки гомерично смішними віртуозними виставами в Будинку клоунів. Щороку 1 квітня артисти театру «Маски-шоу» влаштовували на одеських вулицях пустотливі ходи. А у фіналі — гала-виставу, глядачі якої заповнювали всю площу перед відкритою сценою.
— У кожної людини, напевно, Гуморина своя — в серці, в голові, — каже директор театру «Маски-шоу» народний артист України Борис Барський. — Одеса — це батьківщина гумору, і ми не можемо без Гуморини. 1 квітня «Маски» виходили в місто навіть під час карантину: ходили Дерибасівською, «обнімашки» робили з усіма. Обов’язково вийдемо і цього року.
Квитки в подарунок
Гала-концерти просто неба під час війни, звісно, проводитися не можуть. Але для того, щоб люди все ж змогли потрапити на вистави «Маски-шоу», театр провів у «Тік Тоці» спеціальну акцію.
— У багатьох людей, які перебувають в інших містах і країнах, є матеріальна можливість придбати квитки на наші вистави. Але немає можливості прийти до нас у театр, — розповідає Борис Барський. — Одеса як мама — дуже гостинна. Для неї немає чужих дітей. Вона приймає всіх. У нас зараз багато переселенців — людей, які втратили дім, роботу. Багатьом із них хотілося б прийти до нашого театру, але не в усіх для цього є матеріальна можливість. І ми вирішили об’єднати цих людей. Ті, хто в змозі придбати квитки, можуть зв’язатися з нами. А ми ці квитки вручимо людям, які хотіли б прийти до нашого театру, але в них немає такої можливості. 20 таких квитків уже точно назбиралося. 1 квітня — приблизно з 12.00 до 15.00 — ми пройдемося Дерибасівською і, напевно, ощасливимо багатьох людей, просто запрошуючи їх до нашого театру, даруючи квитки на вистави.
«Гумор — це дуже сильна зброя»
Під час війни гумор «Масок» не змінився. Це — добрий гумор.
— Я намагаюся відстежувати, щоб не було зараз «чорного» гумору. Не час для нього, — вважає лідер комік-трупи. — Іноді чув: «От, зараз такі часи, а ви ходите і жартуєте». Так, такі часи. Ну візьміть і забороніть, приміром, жінкам народжувати за таких часів: «Часи важкі, призупини і потерпи. Коли переможемо — тоді народиш». Це ж нереально. Точно так само, як неможливо молодим людям заборонити закохуватися одне в одного. Хто знає — скільки, що, кому судилося. Тому насолоджуйтеся кожною миттю. Саме тому в нас буде тільки добрий гумор.
Під час війни гумор необхідний. Без нього прожити неможливо, переконаний Борис Барський. І на виставах «Маски-шоу» завжди присутні бійці, які проходять в Одесі реабілітацію, які приїхали прямо з лінії фронту — з Херсона, Миколаївської області.
— Під час другої світової війни багато акторських бригад їздили по фронтах: Утьосов, Січкін, Тарапунька і Штепсель. Вони ж не возили рояль у вантажівці, щоб зіграти там, на фронті, Шостаковича. Навпаки — представляли веселі програми, і цим підтримували бійців. Тому я вважаю, що гумор — дуже сильна зброя, — наголошує артист. — А на виставах завжди кажу, що народ, який не розучився сміятися, перемогти неможливо.
На «Комедіаду» під час війни, природно, ні учасники, ні гості не приїдуть. Та й фінансування фестивалю сьогодні немає.
— Але в будь-якому разі, колись це все повернеться, — переконаний Борис Барський.
Замість Гуморини — допомога ЗСУ
Під час війни Гуморина недоречна, переконаний історик, директор громадської організації «Суспільство та історична спадщина» Олександр Бабич.
По-перше, як будь-яке гарне свято, вона коштуватиме недешево. А в міста сьогодні є більш актуальні витрати: починаючи від турнікетів і аптечок військовим — закінчуючи безпілотниками і реабілітацією поранених.
— Робити дешево — краще не робити зовсім, — вважає Олександр. — Ми вже надивилися на дешеві дійства — і вони тільки відштовхують. Друга причина — ризик масових скупчень людей під час фестивалю за ймовірності ракетних обстрілів.
Без Бендера і Паніковського
Але після війни Гуморина має відродитися.
— Я вважаю, що в контексті збереження міського міфу, іміджу Одеси — це комерційно перспективно, — вважає Олександр Бабич. — Гуморина має вже достатню історію. Тому не треба вигадувати на порожньому місці, що Одеса — місто сміху і гумору.
Водночас фестиваль, безумовно, має бути не таким, як раніше.
— Ми прибираємо абсолютно все, що так чи інакше пов’язано з російською, радянською культурою. А отже, фактично підуть у тінь традиційні персонажі: Остап Бендер, Беня Крик, Паніковський із гусаком. На першій машині фестивальної колони вони точно їхати не будуть. Отже, потрібні інші герої, інші образи, — підкреслює Бабич. — Друге, чого я б дуже хотів: щоб жлобський формат Гуморини — напитися пива, причепити на ніс поролонову кульку і поржати — був замінений більш інтелігентним, глибоким. Наприклад, хорошими, якісними фестивалями політичної карикатури, пантоміми, сатиричної реклами.
Фестиваль фестивалів
Могли б проходити в Одесі фестивалі стендапу, гумористичної анімації, кінокомедії, вуличних театрів.
— Вони виступатимуть на кожній вуличній локації з якоюсь класною постановкою, — пропонує Олександр. — Таких театрів у світі багато, вони універсальні з точки зору репертуару і зрозумілі всім навіть без знання мови. Можна влаштувати конкурс мемів. Адже сьогодні вони народжуються дуже швидко. Припустимо, учасники мають видавати протягом певного часу заявлений продукт. А журі оцінює і виводить найкращі меми на великий екран.
Тобто форматів, так чи інакше пов’язаних зі сміхом, досить багато.
— Сміх може бути розумним, інтелігентним — не «про поржати», а іноді навіть — «про поплакати», — переконаний Олександр Бабич. — Як чудово розвивався створений театром «Маски-шоу» фестиваль «Комедіада». Якого високого класу майстри клоунади і пантоміми до нас приїжджали. Це був узагалі не «95-й квартал» — це високе мистецтво.
І такі фестивалі, звісно, можуть відбуватися не тільки 1 квітня — цілий рік. А Гуморина стане їхньою ключовою подією.
Після війни, вважає історик, є сенс саме в такому напрямку розвивати в Одесі фестивальний рух. Звісно, це потребуватиме бюджетних грошей, додаткових вливань спонсорів, взаємодії з готельєрами. Але результат буде вартий витрачених зусиль і коштів. І тоді люди приїжджатимуть у наше місто не просто до моря, а й для того, щоб узяти участь у фестивальних подіях. Актори, режисери, художники, блогери, гості фестивалів привезуть до Одеси гроші. Тобто — не куплять дві пляшки пива, а залишать тисячі в наших ресторанах і готелях і принесуть місту дохід.
— У всякому разі, нам є на що спертися, — каже Олександр Бабич. — «Одеса — місто гумору» — це бренд, що відбувся. І Гуморина не померла, вона просто завмерла на час війни. А після перемоги — вперед, роби!
