Для початку пояснимо, чому автор «спарував» ціх двох персонажів із зовсім не нашого минулого. По-перше, прізвища цих двох затятих більшовиків співзвучні (хоча перше з них – псевдонім). По-друге, обидва були пропагандистами. По-третє, обох застрелили. Ну і нарешті, обидва персонажі жодного відношення до Одеси не мали.
Більшовицький пропагандист
Володарський, коли народився 1891 року, був Мойсеєм Гольдштейном. Сталося це у Волинській губернії у сім’ї ремісника. Вже в 6-му класі хлопця було виключено з гімназії, але не як Остапа Бендера «за академічну неуспішність», а за неблагонадійність. І навіть ненадовго заарештовано. Під час революції 1905-1907 рр. займався друком листівок, організовував мітинги. З 1908 по 1911 працював на ниві революційної агітації. 1911-го був засланий до Архангельської губернії, після амністії у 1913 році виїхав до США, де вступив до Соціалістичної партії Америки. У роки Першої світової з Троцьким та Бухаріним у Нью-Йорку видавав тижневик «Новий світ».
Навесні 1917 повернувся до Росії, вступив у РСДРП, був призначений головним агітатором Петроградського комітету більшовиків.
Ще за темою: Чому з одеських вулиць зникли таблички з іменами Лідії Книпович i Клари Цеткін
Учасник жовтневої революції, Володарський став комісаром у справах друку, агітації та пропаганди Петрограда, а з 1918 року і всієї Півночі росії.
Організував цензуру та репресії щодо опозиційної небільшовицької преси. Зрештою його люто зненавиділа антибільшовицька опозиція. Наскільки люто? Напевно, можна провести паралель із ставленням у нинішній Україні до провідного «пропагандона» ерефії соловйова, який, коли вилупився, теж був зовсім не соловйов, а Шапіро. Ну у Соловйова все ще попереду, а ось Володарського влітку 1918-го таки грохнули – на вулиці, дорогою на черговий мітинг, з пістолета.
Відразу ж, як ведеться, в СРСР на його честь назвали цілу купу топонімів. Посумували-посумували, а потім почали всі назви «взад» повертати. Причому далеко не тільки в нинішні роки. Наприклад, знаменитий Ливарний (Літейний) проспект у Ленінграді носив ім’я Володарського з 1918 по 1944 роки.
Читайте також: Чому в Одесі більше немає вулиці Кірова
Суд виправдав вбивцю Воровського
А ось Вацлав Воровський був насправді Вацлавом Воровським. Народився 1871 року у Москві, вже у школі писав антиурядові вірші, виступав з промовами на нелегальних зборах учнів. 1890 року вступив на фізмат МДУ, де організував польський підпільний гурток. Вже у студентські роки були арешти та заслання. Після заслання жив в еміграції в Женеві. Приєднався до більшовиків, став співробітником газети «Іскра».
Вацлав Воровський
1905 року приїхав з-за кордону до Санкт-Петербурга, співпрацював з більшовицькими газетами і журналами, займався закупівлею зброї для бойових дружин. В 1906 брав участь у роботі IV з’їзду РСДРП у Стокгольмі. Займався літературною критикою та політичними фейлетонами, друкувався.
Після приходу більшовиків до влади – повпред у Скандинавії; 1919 року повернувся до Росії. Після від’їзду Воровського зі Швеції на рахунках радянського представництва в місцевих банках перебувало близько 10 млн крон, а на особистому рахунку Воровського – майже 1,8 млн крон. Крім того, він відкрив рахунки у європейських банках під вигаданими іменами. Все це був «общак» для підтримки міжнародного робітничого руху.
Стаття на тему: Вулиці Дзержинського та Менжинського: чому їх більше немає в Одесі
Потім завідував Держвидавом. З 1921 уїхав постпредом до Італії. Де в 1923 році і був убитий у готелі в Лозанні (Швейцарія) колишнім білогвардійським офіцером, який втратив рідних під час революції в росії.
Застреливши Воровського та поранивши двох його помічників, офіцер віддав револьвер метрдотелю зі словами: «Я зробив добру справу – російські більшовики занапастили всю Європу… Це піде на користь усьому світу».
Показово, що його та його спільника виправдали більшістю дев’ять проти п’яти голосів присяжних. Суд заслухав свідчення понад 70 свідків більшовицьких злочинів. Дипломатичні відносини між СРСР та Швейцарією були розірвані.
Реакцію білоемігрантських кіл висловив письменник Арцибашев: «Воровського вбили не як ідейного комуніста, а як ката, як агента світових паліїв й отруйників, що усьому світу готують долю нещасної Росії».
У вірші, присвяченому Воровському, поет Маяковський писав: «Нехай смерть товариша сьогодні підкреслить безсмертя справи комунізму». Як відомо, так звана справа комунізму накрилася мідним тазом. Такою ж далеко не безсмертною виявилася необхідність присутності прізвища Вацлава Воровського в числі топонімів міст України.
Читайте також: Без «Восьмого березня»: ще 14 вулиць Одеси отримають нові назви.
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
