Нагадаємо, що ця вулиця має дуже довгий ланцюжок перейменувань. У 1820 році вона отримала назву Базарної, з 1835 стала Старобазарною, в 1868 році – знову Базарна. 1923-го її перейменували на честь більшовицького діяча Раковського, 1928-го вона перетворилася на Кооперативну. З 1934-го по 1995-й мала ім’я Кірова, а нині вона знову Базарна.
Застрелений у владному коридорі
Отже, про Кірова. Саме 1934 року цього радянського державного та партійного діяча було застрелено. Дозволю собі припустити, що переважна більшість співгромадян, які читають ці рядки, так само як і автор цих рядків знали тільки, що Сергій Миронович Кіров «у дівоцтві» був Костриковим, роботяга, досягла партійних висот, ставши Першим секретарем Ленінградського обкому компартії, членом політбюро ЦК. І нібито був підло, тишком-нишком застрелений посланцем Сталіна, який почув у Кірові політичного конкурента. Що ж, такою є «вершина айсберга». Але коли починаєш глибше копати історію СРСР, розумієш, що освоюєш професію «золотар» (так до початку 20 століття називали асенізаторів). І погоджуєшся з мудрою думкою відомого німецького письменника Томаса Манна, який у 1941 році написав у своєму щоденнику: «Ідея комунізму – велика ідея, але до рук яких же негідників вона потрапила!» Одним із цих «негідників» був Сергій Кіров…
Сергiй Кiров
Він народився 1886 року, виховувався у притулку (батько-алкоголік зник, мати померла від сухот). У партійне життя занурився 1904 року в Сибір. У 1905-1906 pp. – три відсидки у в’язниці. Потім Владикавказ, робота у місцевій газеті (там і народився псевдонім Кіров).
У жовтні 1917-го делегували на Всеросійський з’їзд ради депутатів, яро підтримав Жовтневу революцію. На початку 1918 року очолюючи найвищий орган влади – Тимчасовий військово-революційний комітет Астраханського краю, схвалив та підписав указ про скорочення хлібного пайку Першої категорії населення до фунта (400 г), Другий – до півфунту, Третьої – до третини фунта.
Розстріл голодуючих робітників в Астрахані організував Кіров
Про методи Кірова писав емігрантський історик Мельгунов на прикладі голодного страйку в Астрахані в березні 1919 року: «Десятитисячний мітинг робітників, що мирно обговорювали своє важке становище, був оточений кулеметниками. Після відмови робітників розійтися було дано залп із гвинтівок. Потім затріщали кулемети, спрямовані в густу масу учасників мітингу, і з оглушливим тріском почали рватися ручні гранати. Мітинг здригнувся, ліг і моторошно затих».
Читайте також: Чорний маршал: чому в Одесі перейменували проспект Жукова
До речі, розчарую тих небагатьох наївних читачів, які можуть припустити думку, що й сам Кіров у цей період голодував, харчувався крихтами. Проведу паралель із його соратником, народним комісаром продовольства (!) Олександром Цурюпою.
Донедавна Цурюпінськом іменували містечко навпроти Херсона на Лівобережжі. З вимогою повернути йому історичну назву Олешки давно виступали місцеві активісти-краєзнавці. Ще в період появи Гласності вони документально спростували легенду (одну з багатьох у СРСР) про те, що організатор продрозкладки (це фактичне вилучення ВСІХ продуктів у селян) Цурюпа і сам неодноразово падав у непритомність. Калорійно і смачно харчувався нарком, як і Кіров!
1920 року Сергій Миронович відзначився жорстким придушенням антирадянського заколоту в Гянджі (Азербайджан). Літо і осінь 1920-го він провів у Грузії як повноважний представник Росії.
Кіров позбавив Грузію незалежності
Зрозуміло, у цього більшовицького бонзи народилася тверда впевненість у необхідності «надання допомоги трудящим Грузії у встановленні радянської влади». До осені 1920 року Вірменія та Азербайджан вже були «радянськими», і хто ж у Росії міг терпіти незалежність Грузії!?
12 грудня на ім’я Леніна пішла депеша з інформацією, підготовленою на базі висновків і старань Кірова: «Становище в Грузії таке, що без особливих труднощів ми з нею покінчимо: повстання в Борчалінському повіті, Абхазії, Аджарії, Душетському повіті будуть проведені».
Далі – 15 грудня, автори Кіров та Орджонікідзе: «Усі контрреволюційні змови, виявлені на Північному Кавказі, незмінно відкривають зв’язок із Грузією. Щоб твердо забезпечити за нами Північний Кавказ (хліб та нафту), необхідно радизувати Грузію».
Радізували, звичайно. Спосіб нам добре відомий: у ніч на 12 лютого 1921 року у двох повітах Грузії місцеві комуністи підняли повстання, а за 3 дні частини чотирьох радянських армій перейшли грузинський кордон і рушили на Тіфліс (Тбілісі).
Місто було взято, до 18 березня на всій території Грузії було встановлено радянську владу – як і передрікав Кіров. Нижче – дуже характерні цитати, які якнайточніше характеризують «твердокам’яного більшовика – ленінця».
«На Північному Кавказі… ми діяли вправно. Ми створили там анархію, порушуючи одну групу населення проти іншої. І це нам удалося».
«Якщо ми побачимо, що якась волость чи селище допомагає білогвардійцям, то ми просто вчинимо з ними, як із ворогами робітничого класу. Ми братимемо з контрреволюційних сіл заручників, і вони своєю головою відповідатимуть нам…»
«Наша каральна політика дуже ліберальна… Мені здається, що… якщо людина викрита в крадіжці колгоспного чи кооперативного добра, то її треба судити аж до найвищого заходу покарання. І якщо вже пом’якшувати покарання, не менш як на 10 років позбавлення волі».
1 грудня 1934 року Кірова було застрелено. У народі з’явилася «10-річна» частівка «Ах, огурчики мои, помидорчики! Сталин Кирова пришил в коридорчике!» «Десятирічна» – тому, що за її виконання давали 10 років таборів.
У коридорі обкому партії Кірову в голову вистрілив якийсь Миколаїв. Причиною він назвав свої підозри в тому, що Кірову (а він був відомим «ходоком» до прекрасної статі) нібито сподобалася його дружина: красуня-блондинка працювала в апараті обкому і «раптом» почала працювати і в нічну зміну.
Ще на тему: Вулиця Терешкової в Одесі – чому її перейменували?
Справа «демократа та гуманіста» Кірова залишається секретною
Хоча потім, за Хрущова, слідчої комісії з культу особи Сталіна охоронець камери Миколаєва процитував його крики: «Мене чотири місяці ламали співробітники НКВС, доводили, що треба в ім’я справи партії стріляти в Кірова!».
Подробиці та наслідки (для всієї країни!) вбивства Кірова – окрема тема, яка виходить за рамки та цілі даної публікації. А мета її – показати на фактах, що «Миронич» – демократ і гуманіст, якого нібито поважали і любили в СРСР – це лише легенда пори хрущовської «відлиги».
До речі, стара більшовиця Ольга Шатуновська 1990 року в листі до секретаря ЦК КПРС Олександра Яковлєва повідомила: «Н.С. Хрущов, ознайомившись із висновками слідчої комісії, замкнув підсумковий документ у свій сейф і сказав: «Поки у світі існує імперіалізм, ми не можемо опублікувати такий документ».
Кіров нещадно проводив розкулачування, у співпраці з чекістами будував руками ув’язнених Біломорканал (за різними джерелами, від поневірянь та важкої праці на будівництві каналу загинуло від 50 до 200 тисяч осіб), а як член «трійки» Ленінградської області з розгляду справ про контрреволюцію підписав сотні смертних вироків Тисячі людей непролетарського походження при ньому були виселені із міста.
Мені здається, що висновок напрошується єдиний: Кіров повністю підпадає під закон про декомунізацію. І це цілком логічно, що вулиці його ім’я в Україні носити не повинні.
Раніше ми розповідали, чому в Одесі перейменували вулицю Бєлінського.
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
