Домовлятися з російським агресором не можна — поки є окуповані території. Сценарії Сирії і Молдови Україні не підходять. Якими будуть переговори, чому нам потрібно до НАТО і хто гарантуватиме безпеку після перемоги? На всі питання «Одеського Життя» відповів політолог Михайло Шабанов.
Переговори з рф втратили сенс
— Делегації України та росії вже понад рік не проводять переговори щодо припинення російського вторгнення. Чому цей процес зупинився?
— Відсутність переговорів впродовж року є яскравим маркером особливостей агресивності та дипломатичної безвідповідальності росії. Слід зауважити, що процес комунікації з представниками країни-терористки на даному рівні втратив сенс. Жодна з умов України, а саме: припинення вогню, виведення російських військ із територій, захоплених після 24 лютого, і підписання договору про гарантії безпеки — не може бути реалізована, оскільки рф пролонгує абсолютно протилежну поведінку. Зокрема, повторна мобілізація, ракетні обстріли українських міст, портової інфраструктури тощо.
Необхідно також додати, що «якість» та «зворотна відповідальність» потенційних перемовників зі сторони рф не залишає іншого вибору для України та її партнерів, як нарощувати оборонний потенціал. Яскравий приклад невиконання взятих на себе обіцянок рф демонструвала у «зерновій угоді».
Переговори можуть відновитися, але є умови
політолог Михайло Шабанов
— За яких умов можливі перемовини з рф?
— Перемовини з сучасним путінським режимом неможливі, навіть за посередництва третьої зацікавленої сторони, оскільки диктатор у будь-який спосіб прагне зафіксувати за собою тимчасово окуповані території України. Ця офіційна риторика носить постійний характер та підкріплюється нарощуванням військової присутності й проведенням так званих «референдумів». Переговорний процес як такий може відновитися за умов зміни владної верхівки у рф, демонтування мілітарної системи та відповідного виконання Мирного плану (Формули миру), який запропонував президент України. Небезпека переговорів з рф на даному етапі є у частковому «заморожуванні» війни, що надає країні-агресорці час для відновлення втрачених ресурсів.
Туреччина і КНР хочуть бути посередниками
— Хто сьогодні прагне стати посередником між Україною та росією для врегулювання війни?
— В умовах тривалої війни до виконання ролі потенційного посередника прагнуть декілька держав. Перш за все, Туреччина та КНР. Обидві країни зберігають відносини з рф, які реалізуються за багатьма напрямками. При цьому помітний пріоритет віддається економічному співробітництву. Санкційні заходи, спрямовані на ізоляцію країни-агресорки, посилили її економічну залежність від Туреччини, Китаю та Індії.
Ці країни зацікавлені у стабільності в регіоні в цілому, однак мають власні геополітичні амбіції. Отже, переговорний процес для них означає стратегічне посилення їхньої ролі.
У цьому вимірі роль Туреччини особлива, оскільки початкова участь у «зерновій угоді», а згодом зусилля щодо її відновлення, вивели цю державу на новий рівень «балансування» власних інтересів у російсько-українській війні.
Зі свого боку КНР початково рухалась від умовного дипломатичного мовчання до пропонованого власного «мирного плану». І оскільки Китай у 2023 році фактично почав вносити певні зміни у свою позицію щодо російсько-української війни, країна на сучасному етапі вже реалізовує більш зважену політику «нейтралітету». Водночас у медійному просторі цієї країни замість «російсько-української війни» наголошується на терміні «російсько-український конфлікт». На міжнародному рівні дрейфування позиції КНР пов’язують із дипломатичними зусиллями США та партнерів.
Власну посередницьку роль на сучасному етапі пропонує Ірак. Також наголошують на подібній позиції окремі латиноамериканські держави. Такий формат посередництва можливий, однак потребує відповідних залучень ще однієї країни-посередника, наприклад, Турецької Республіки.
Чи може бути компроміс з путіним?
— «Чи бачили ви якийсь компроміс з боку путіна в інших питаннях? З Грузією? З Молдовою?» — Зеленський. Чому такі сценарії закінчення війни не для України?
— Компроміс з боку путінського режиму диктатури можливий лише за умови або силового тиску на архітектуру влади у рф ззовні, або у разі наявності «простору для маневрування» у сенсі зняття санкцій. Які поступово, починаючи з 2014 року, ізолювали режим. У випадку Грузії та Молдови «поступки» кремля можуть стосуватися намагання геополітично переорієнтувати ці країни та потенційно поставити під свій контроль. Тим більше що «заморожені» конфлікти в масштабах цих суверенних держав все одно є «дамокловим мечем» тиску зі сторони кремля. Також у Грузії на рівні правлячої партії частково плани щодо встановлення «комунікації» з рф були реалізовані. В Молдові є спроби роздмухувати протистояння в країні через проросійські «опозиційні сили», яке ще й має постійну загрозу з Придністров’я.
Вступ України до НАТО і гарантії безпеки. Що далі?
— Які гарантії безпеки мають працювати для України і хто їх може гарантувати, аби наступні покоління не боялися росії?
— Після завершення російсько-української війни світ стикнеться з проблемою необхідності перезавантаження безпекової системи в цілому, в тому числі і регіональної. Головна умова збереження миру для наступних поколінь українських громадян — це вступ до НАТО (Північноатлантичного альянсу). Однак даний процес у післявоєнний час може затягнутися на достатньо довгий період (3-5 років у перспективі за умов відповідних трансформаційних заходів у нашій державі).
У таких умовах безпекові гарантії можуть надати геополітичні лідери світу та Європи, такі держави як США, Великобританія, Франція, Німеччина та з іншої сторони — великі країни Глобального Півдня, а саме КНР та Індія. Додатковим аспектом підтримання миру може стати укріплення і розширення «геополітичних трикутників» за участю України (зокрема, трикутнику «Лондон — Варшава — Київ»). Крім того, зважаючи на актуальність спротиву російській агресивній політиці, важливим напрямком співробітництва є більш інтегрована у військовому плані співпраця з країнами Балтії. Важливою умовою у забезпеченні миру для України є багаторівнева система угод з відповідними гарантіями від геополітичних лідерів та країн регіону з чіткими та загальнообов’язковими «просторами відповідальності».
Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
Читайте також:
