Херсон став одним із перших міст України, на вулиці якого прийшла війна. У березні 2022-го місто опинилося під окупацією. А після звільнення мало не щодня зазнає обстрілів. Безліч жінок та дітей, рятуючись від небезпеки, змушені були переїхати до Одеси. А одесити беруть участь у бойових діях на Херсонському напрямку, прагнучи повністю звільнити українські землі.
Гранатометник Андрій: «Каховський плацдарм плануємо взяти»
Журналіст нашого видання Андрій вирушив у військкомат 25 лютого 2022 року. Сьогодні він гранатометник у бригаді Сил територіальної оборони. Звільняв Миколаївську та Херсонську області. Досі продовжує воювати на Херсонщині. Здобув медаль «За поранення».
Бригада Андрія бере участь у десантуванні та закріпленні на лівому березі Дніпра. Переправляються туди човнами — без нічого. У тилу противника знищують техніку, особовий склад, перекривають дороги, влаштовують диверсії.
— Саме займалися розвідкою боєм, — розповідає Андрій. — Щоб зрозуміти, які сили має противник.
Ротація десанту триває сім днів.
— Сім днів — це дуже багато, — ділиться військовий. — Якби не палили нас ночами, якби «градами» не поливали, було б терпимо. За весь час знищили кілька танків, бойову ремонтно-евакуаційну машину, кілька БТР та БМП. Поклали близько сотні особового складу супротивника.
Противник, за словами Андрія, використовує тактику «м’ясних штурмів».
— Натикаються на відсіч — ми їх там багато кладемо. А техніку кладе наша далекобійна артилерія. Таке відчуття, що всю Україну маємо позаспиною. Росіяни по своїх (загиблих – ред.) не повертаються, — зазначає захисник. — Хоча вони люблять кричати, що своїх не кидають. Ми їх не ховаємо – це не наша справа.
А от наших втрат, за його словами, було на диво небагато. Не так багато і тяжко поранених.
— У нас дуже швидка ротація, — розповідає Андрій. — Якщо хтось контужений, отримав вибухову травму, за ним приходить човен, і людину змінюють.
Щоправда, пункт евакуації на лівому березі — за три кілометри від позицій. Нести пораненого або вбитого треба по стежці, розчищеною від мін. У посадках взагалі потрібно ходити лише певними стежками. Крок убік – можна підірватись.
На березі Дніпра закріпитися складно — окопи викопати неможливо. Два багнети лопати — і вже вода.
— До коліна копаєш — вода, — згадує Андрій. — Тому доводиться зводити з мішків із піском бруствери, деревами обкладати. Окопчик неглибокий виходить — типу куреня. Ні від чого не рятує. Мене, наприклад, під час обстрілу просто викинуло звідти — підкинуло вгору. Знепритомнів, опинився в шпиталі зі струсом мозку.
Поки що лінію оборони українські бійці не прорвали. Росіяни на лівому березі, за словами Андрія, дуже добре зміцнилися, наперед підготувалися. Зокрема створили систему підземних ходів.
— Викопають для танка величезний капонір, він звідти виїхав, настріляв і знову заїхав. Шукай потім цей танк. До того ж російські війська на лівому березі досить забезпечені, — не приховує військовий. — Є авіабомби. Дуже багато дронів. Вони 24/7 за нами спостерігають. Можуть нести й усілякі “подарунки” — вибухівку, гранати. Почувши їхнє дзижчання, треба завмерти. Почнеш рухатися – сенсори, виявивши рух, дадуть оператору сигнал, а він наведе артилерію.
Для того, щоб остаточно вибити супротивника з лівого берега, потрібно встановити понтонні переправи для техніки. Для прориву, за словами Андрія, потрібен «залізний механізований кулак».
— Не знаю, як далеко ми зможемо просунутися, але Каховський плацдарм плануємо взяти, — ділиться планами Андрій. — Мені дуже хотілося б, щоб зиму я зустрів на тому березі — в Олешках або в Козачих Таборах.
Зв’язківець Євген: «Зв’язок — це нерв війни»
До війни Євген був музикантом в популярній одеській групі, працював інженером. В останній рік перед війною вів бізнес із прокату музичного та світлового обладнання.
15 березня 2022 року прийшов добровольцем до військкомату. В армії отримав звання молодшого сержанта та спеціальність «радіотелефоніст». У бригаді займається зв’язком. Має нагороду «Знак пошани».
На Херсонському напрямку Євген знаходиться з грудня 2022 року.
— Особливість ведення бойових дій тут — це те, що між нами та противником є річка. При обороні це чудова перешкода, але для наступу — це велика халепа, — наголошує боєць.
Для зв’язківця, переконаний Євген, дуже важливо бути універсальним солдатом і добре орієнтуватися в ситуації, розуміти рельєф, на якому йдуть бойові дії, знати позиції. Безумовно, добре розбиратися в обладнанні зв’язку, принципах його роботи та налаштуваннях.
— В армії кажуть: «зв’язок — це нерв війни». І, щиро кажучи, я зрозумів, що це не просто слова, — ділиться Євген. — Стрілецька битва, наведення артилерії, евакуація, взаємодія підрозділів на полі бою — без зв’язку нікуди.
Найчастіше, за словами захисника, чуєш, як зв’язківців лають. Тому що коли зв’язку немає, це помітно всім. Але сама робота зв’язківця помічається рідко. Проте про зв’язок на війні багато жартів. Наприклад, така ось військова гострота: «Зв’язок — він або щойно був, або скоро буде».
Разом з тим іноді радіостанція — це єдине, що з’єднує бійця в оточенні зі «своїми».
— Коли ти чуєш, як боєць пошепки зі схованки передає інформацію про противника: «п’ять орків щойно пройшли повз мене за два метри», то дуже чітко розумієш, наскільки важлива твоя робота і як усе тонко, — наголошує Євген. — А коли по колоні супротивника б’є артилерія, і цей боєць повертається до своїх, розумієш, що ти приклав до цього руку.
Стрілок Сергій: «Ми виганятимемо росіян, закріплюючись на островах»
До війни працював у торговельній мережі. 28 лютого 2022 року пішов у військкомат. Отримав посаду «стрілок розвідувальної групи». За півтора року зробив військову кар’єру від солдата до старшого сержанта. Нагороджений «Знаком пошани». Під час виконання бойового завдання був контужений.
Сергій брав участь у звільненні Миколаївської області. Із середини грудня – щільно осів у Херсонській. Зараз, за його словами, «здійснює бойові дії на межі зіткнення з ворогом». Зокрема, на островах в гирлі Дніпра. І, за словами Сергія, наші воїни поступово просуваються островами до лівого берега.
— Ми виганятимемо росіян, закріплюючись на островах, — каже Сергій. — А коли остаточно закріпимося на лівому березі Дніпра, відріжемо супротивника від кількох ключових населених пунктів, перекриємо дороги. Руським залишиться лише піти. Буде звільнена Кінбурнська коса, і це дасть вільно зітхнути Очакову.
Звичайно, не приховує боєць, хотілося б здійснити цю операцію до листопада. Поки що є «зеленка». Потім листя опаде, і воювати стане набагато складніше. Але Сергій не вважає, що кліматичні умови зможуть суттєво вплинути на заморожування конфлікту.
— У нас чудово працює західна артилерія, важкі броньовані машини, кулемети та міномети. Вони зроблені так, щоб вести не менш ефективні бойові дії й за мінусової температури, — зазначає військовий. — Щоправда, взимку маневрування стає складнішим: вогневі позиції переходять у стаціонарний стан. А позиції ворога треба рознести! І це — питання часу та вправності наших воїнів.
Звичайно, буде важко і місцями холодно, не приховує Сергій. Але хлопці, хоч і втомилися, готові до будь-яких випробувань. Тому що воюють за свою країну, свою землю, свою свободу.
Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
Читайте також:
