Відлік народження міста Ананьїв ведеться від 1753 року, з часу заснування слободи Анані (Анань). Дата міських урочистостей припадає на третю суботу вересня. І, ймовірно, прив’язана до надання Ананьєву статусу повітового міста 22 вересня 1834 року та храмового свята на честь князя Олександра Невського (12 вересня), собор імені якого було урочисто освячено 1915-го.
Перші згадки про Ананьїв
Козак Ананій
За переказами, назва Ананьїв походить від імені першого поселенця — запорізького козака Ананія. У письмових джерелах Ананьїв вперше згадує у 1767 році козацький полковник Андрій Кайнаш, який таємно розвідував турецьку територію між річками Кодимою і Тилігулом. У звіті він відзначив «існування таких слобід: Гидерим, Бобринець Малий та Бобринець Великий», а також називає «слободи Ананьєве й Палієво-Озеро». Проте історики Д. Бантиш-Каменський та А. Скальковський у своїх працях стверджують, що Анані існувала ще 1753-го.
За археологічними дослідженнями, в період мезоліту до козаччини, століття за століттям обживали цей благодатний край племена епохи неоліту, бронзи, трипільці, кіммерійці, скіфи, сармати, слов’яни, готи, гуни, авари, римляни, печеніги, татари, турки, розбиваючи свої табори, зимівники та поселення на повноводних берегах річки Тилігул (з турецької Телігол, Делі-Гель — «скажена ріка»).
За античних часів ріка звалась Аксіацес, а територію обживали аксіаки. Ближче до Тилігульського лиману ташувалась їхня столиця Ордесс. Місцевий люд активно торгував з грецькою Ольвією, особливо рибою та збіжжям. Тилігул був судноплавний для байдаків і дубків аж до нинішнього Ананьєва. На путину в древні, середні і недавні часи прибували тисячі «навколишніх варварів». Рибу ловили переметами, мережами, неводами, пізніше навчилися використовувати гачки та самолови. Застосовувався й підлідний лов, що дуже дивувало греків. Вирощене і здобуте експортували в Європу. Й часто невчасна доставка риби та збіжжя із житниць Причорномор’я призводила до голоду в давній Греції, а пізніше в столиці Східної імперії Константинополі. З цього приводу літописець Никифор Грігорас написав, що у 1415 році з Кацюбея (Хаджібея) польський король Владислав Ягайло відправив кілька суден з хлібом голодуючим візантійцям. Отой, як і нинішній, «зерновий коридор» рятував голодуючих у країнах світу.
Скільки насправді років Ананьєву
Неподалік Ананьєва залишили свій слід й готи з гунами. 375-го на річці Ерак (сучасний Тилігул) стрілою з бойового лука цар гунів Баламбер убив короля остготів Вінітарія. Його могилу розкопали у 1914 році.
Згідно із записами монаха Ігнасіо Лукашиноса, у 1398 році князь Вітовт, повертаючись з походу до Криму, зробив привал на річці Фос, нині Тилігул. Під час полювання литовського володаря мало не посік іклами великий вепр. Від смерті, пожертвувавши своїм життям, його врятував караїмський десятник Тюртюбек, який заповів назвати сільце на честь пророка Анана. Якщо взяти до уваги цей факт, то сьогодні Ананьєву не 270, а усі 625 років!
Кілька тисячоліть місту можуть додати знайдені в околицях грецькі і римські монети, а насамперед — великий якір від римської трієри. У 207 році нашої ери тут стояв табором підрозділ Першого Італійського легіону.
Весною 1933-го ківш екскаватора, який поглиблював дно Тилігулу в районі Залізного мосту, наткнувся на дракар — корабель вікінгів, ніс якого прикрашала дерев’яна фігура дракона.
За часів Османської імперії на землях Буго-Дністровського межиріччя була створена одна з європейських провінцій османів — Сілістринсько-Очаківський еялет. Домінування в цих степах кримських татар змусило турецького султана надати Кримському ханству більшу частину земель від Дунаю до Бугу на правах відкупу. На цих просторах кримський хан розміщував численні орди ногайців. А в прикордонних областях виділяв землі і для козацьких загонів. Можливо, тоді отаман Ананій і оселився на Тилігулі зі своєю ватагою.
Шарм невеликого містечка
Цікаві спогади про Ананьїв залишив польський письменник, публіцист, історик та філософ Юзеф Ігнацій Крашевський, який відвідав місто у 1843 році.
«Я судив, що в повітовому місті, де є вже кілька порядних споруд, мусить десь бути необхідна корчма. На жаль! В Ананьєві більша частина того, що зветься містечком, складається досі із землянок низьких і ледве дахами випнутих над землею,— писав Крашевський. — Нарешті відшукався єврейський будиночок. Крім тісноти, чисто було і досить добре».
А вже у «Путівнику по південно-західних казенних залізних дорогах», виданому в Києві у 1898 році, зазначається: «Це невелике чистеньке та облаштоване містечко — одне з найкращих повітових міст Херсонської губернії… Загальне враження Ананьїв залишає дуже приємне: чистенькі невеличкі будиночки привітно визирають із зелені дерев, і часом здається, що знаходишся десь у дачному куточку, а не у забутому посеред наших південних степів маленькому повітовому містечку». І дотепер Ананьїв не втратив свого вишуканого червонокам’яного шарму.
Ананьєв внесений до списку історичних місць України
Директор музею Олександр Шхалахов
Завдячуючи великій кількості визначних пам’яток архітектури, Ананьїв постановою Кабінету міністрів внесено до Списку історичних населених місць України.
Для популяризації міської культурно-історичної спадщини музейник Олександр Шхалахов започаткував культурно-мистецький проект «Дивовижна в’язь часів», схвалений Асоціацією міст України. Адже Ананьїв має більше тридцяти пам’яток архітектури місцевого значення! Це будівля чоловічої гімназії, приміщення дорослої та дитячої бібліотек, досі діюча міська управа, колишня земська лікарня, збудовані ще в ХІХ столітті тощо.
Земська лікарня. 1879 р.
Багато цікавого можна дізнатися про історію міста та митців, відвідавши історико-художній музей імені Євгена Столиці.
Лелеки — символ міста
Скульптурна композиція у міському парку лелеки
Герб Ананьєва було затверджено 7 листопада 1847 року з таким описом: «На блакитному тлі — три срібні лелеки з червоними очима, дзьобами та ногами. У вільному куті щита — герб Херсонської губернії». Той же Юзеф Крашевський був вражений величезною кількістю чорногузів, що гніздилися на низьких хатинках.
Новітні геральдичні атрибути: великий та малий герби, прапор, штандарт міського голови та гімн, взамін колоніальному, — містяни отримали лише у 2016 році.
І з’явилися ці білі птахи на гербі Ананьїва на просто так. Раніше ми розповідали про це в статті “Ананьїв — місто білих лелек”.
Багато таємниць ще очікують дослідників
пам’ятник Ніщинському
Оспівана Ананьївщина письменниками, поетами, художниками, композиторами, краєзнавцями. Уславлена хліборобами та воїнами.
Ще по темі: Таємне кохання Лесі Українки з учителем з Ананьєва
Народились, жили або працювали в Ананьєві аграрій і меценат Євген Чикаленко, благодійник Василь Корбе, художник Євген Столиця, композитор Петро Ніщинський, академік-хімік Семен Вольфкович, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка поет Тарас Федюк, сценарист Юрій Тарабанчук, історик Іван Книжник-Вєтров та багато інших видатних людей. Відвідали місто Леся Українка та Федір Шаляпін.
Родом з Ананьєва народник Микола Судзиловський. Виїхавши за кордон, він був обраний президентом сенату Гавайських островів. У місті близько року працював чемпіон світу з боротьби Іван Піддубний.
Пам’ятник Шевченко
Не оминули місто й масони. Адже в Одесі діяла найбільша масонська ложа «Понт Евксінський», магістром якої був генерал-губернатор Ланжерон. Коли всі таємні товариства в Російській імперії були заборонені, її члени перебралися у провінційні містечка. В одній з будівель, де, ймовірно, проводили ритуали члени таємного товариства, було знайдено вхід у ще не досліджений підземний світ Ананьєва. Ця та чимало інших таємниць, міфи і легенди ще очікують свого дослідника.
Читайте також:
