«Пам’ятник» вуличному телефону-автомату?.. А що це таке — телефон-автомат на вулиці? Так спитають, мабуть, ті, хто їх вже не побачив. А їх, до речі, було більше, ніж терміналів та банкоматів!
Трохи вуличної телефонної історії
Зазвичай вуличні телефони-автомати розташовувалися у спеціальних будках… Будок ви вже теж не побачите. Ну от хіба що знайдеться десь якась, що дивом «вижила». А от пам’ятник старому телефону-автомату в Одесі є!
…Ви заходили в будку, шукали у кишенях-гаманцях «двушку» (дві радянські копійки, чи дві монети по копійці) — і крути собі диск, аби зателефонувати. Автомат іноді ковтав копійки, а послугу не надавав. Ну то вже деталі. Як і той факт, що він приймав замість «двушки» і монету в 10 копійок, яку теж міг проковтнути, не надаючи послуги…
Таку будку ви тепер навіть на «Староконці» з її «є все і ще трішечки» не знайдете.
Зате є місце в центрі Одеси, де таки «увіковічений» той телефон-автомат. Навідались днями, з’ясували: стоїть собі ціленький, хоча й диск трохи перекручений.
Все в ньому наче справжнє: сам телефон, слухавка, гачок для сумки, аби не заважала, поличка…
Можна прийти, подивитись, дитині показати: ось сюди копійки опускали, після цього номер набирали…
Ти де, телефонний пам’ятник?
Де ж те місце? На бульварі Жванецького, біля кафе (зараз не працює).
З’явився цей пам’ятник як рекламна штучка, мала назву «нофелет» (прочитайте справа наліво). Назву взяли з однойменної давньої такої собі тупенької комедії.
Спочатку той телефон (рекламний артоб’єкт) встановили в Міському саду, потім він переїхав разом зі своїм кафе на бульвар Жванецького.
І от як сталося: кумедний артоб’єкт сам по собі став чимось на кшталт пам’ятника вуличному телефону-автомату.
До речі, сьогодні «пам’ятник» виглядає так, ніби сховався…
Марія Котова
Фото авторки