Презентація унікального джерела з історії Одеси та Одещини
Це спостереження німецького мандрівника Йогана Георга Коля під час його подорожі південною Україною влітку 1838 р. ― унікальне джерело з історії Одеси та Одещини, що містить відомості про економіку, устрій, населення міста і краю; заняття і повсякдення одеситів, мешканців околиць і хуторів; життя колоній та інших прибережних і степових поселень, а також опис природи та клімату.
У презентації прийняли участь літературознавиця, доцентка кафедри української літератури та компаративістики ОНУ імені І. І. Мечникова Ірина Нечиталюк; аспірантка кафедри історії України та спеціальних історичних дисциплін ОНУ імені І. І. Мечникова Світлана Кучеренко. Модераторкою події була гостинна господиня одеської Книгарні-кав’ярні Галина Дольник.
…Молодий німецький бібліотекар і невтомний мандрівник Йоган Георг Коль, тридцятирічний ерудит із Бремена, нарешті у 1838 році ступає на одеську землю після тисяч кілометрів, пройдених від Балтики до Чорного моря. «Я давно не бачив моря», — записує він у щоденнику, зупиняючись на березі й милуючись хвилею, ніби перед величезною живою картиною. Він за лічені тижні напише 130 сторінок нотаток. Вони стануть справжньою перлиною краєзнавства, а завдяки свіжому українському перекладу ми тепер можемо зазирнути в Одесу очима чужинця й закохатися в неї по-новому.
Прибуття: пил, шуба і перші шоки
Коль заходить в Одесу через Пересип, де головні дороги сходяться в хаотичному вихрі, а застава пильно стежить за кожним приїжджим. Він, необачно, не задекларував усі речі, тож митники влаштовують справжній цирк із перевірками й паперами.
Сонце немилосердно пече, а вулиці тонуть у хмарах пилу. Нарешті перед очима постає готель (один з півциркульних будинків) — новий, побудований лише 1832 року, з шістдесятьма номерами й назвою, виведеною французькою, бо так велить мода.
Перші одесити, з якими він стикається, вражають не менше. Єврей — «фактор» готелю, справжній універсальний менеджер: ви без власного слуги чи постелі? Звертайтеся до нього, і все організує за окрему плату. Другий — грузин-перукартіз давніх офортів, майстерно орудує бритвою. «Погано влаштований, але добре побритий», — іронізує Коль у нотатках і, скинувши дорожній пил, вирушає гуляти містом. Під важкою шубою з ведмедя (бо квітень видався несподівано холодним) ховається «добра німецька душа», яка вже передчуває пригоди.
Місто контрастів на Чорному морі
Одеса вибухає барвами, звуками й мовами, немов живий Вавилон на березі Чорного моря. Коль налічує шістнадцять мов, що лунають на вулицях одночасно: російська — для повсякденного гомону, італійська — для ділових угод, французька — для вищого товариства. Додаються англійська, німецька, єврейська, грецька, турецька, польська та ще безліч інших.
У центрі — культурне й комерційне серце. Театр вражає: «Не кожне німецьке місто з багатшою історією може похвалитися таким!» Італійська трупа домінує, але за зиму тут грають п’ятьма мовами. Коль відвідує «Отелло» — актор падає на сцені так картинно, ніби акробат у цирку, і мандрівник не стримує сміху.
Порт — справжнє серцебиття Одеси. Пшениця, лій, що топиться в степу, бавовна — основа експорту. Після недавньої чуми карантин працює як годинник: аркади, «парлаторіо» (італійською — місце для розмов). З одного боку підозрювані, з іншого — чисті; між ними ґрати, але спілкування не припиняється. Коль описує все з німецькою скрупульозністю.
Повсякдення: сало, мед і руїни з черепашок
Ринки — немов ярмарок націй, де кожен товар має свого господаря. Українці торгують салом і смальцем: «Хто мед? Мед!» — імітує Коль жваву розмову продавця з покупницею, і його перо ледь встигає за одеським гумором. Будинки в італійському стилі — колони, балкони, — але з вапняку-черепашки. «Через сорок років — руїни», — дивується німець і одразу йде до будівельників. Ті пояснюють: камінь треба класти, як він ріс у землі, мушлі паралельно горизонту, щоб дощ не руйнував.
Болото — одвічна біда. Центральні вулиці вже в бруківці, але решта — суцільний пил. Піднімається вітер — і день перетворюється на сутінки. Зернові склади будують як палаци: Сабанські казарми легко переобладнати під житло. А от бібліотека… Коль приходить — і виявляється єдиним відвідувачем. Бібліотекар-італієць мріє про Париж…
Околиці: степ, лимани й німецькі колонії
Коль не сидить у місті — його тягне далі. «Кожен німець мусить цікавитися своїми!» — вирішує він і вирушає в колонії. Люстдорф, за дванадцять верст від Одеси, стає тимчасовим домом. Домовляється зі старостою і оселяється, описуючи побут з усіма деталями.
Маршрут пролягає узбережжям: монастир на шістнадцятій станції, Сухий лиман, де «стільки поселень і стільки народів — греки, німці, малороси…». Далі — Барабой, Овідіополь, Аккерман. Рибальська артіль відкриває тонкощі промислу. На Дністровському лимані раптовий шторм — паніка на човні, але Коль, далеко від Німеччини, зустрічає знайомого. Дива!
Сіль добувають на лиманах, баштани зеленіють у степу, степовики живуть у землянках. Коль згадує Геродота: «Мало що змінилося за тисячоліття!»
Чому Одеса зачаровувала?
«Один раз потрапивши сюди, люди не хочуть їхати», — заінтриговано нотує Коль. Місто молоде, динамічне, багатокультурне, з неповторним гумором. Але ідеальним не назвеш: порт розвивається дуже повільно.
Хліб — основа багатства, а вирощують його українці. Мандрівник пророкує майбутнє: Росія розпадеться, Україна визволиться самостійно. Цю фразу пізніше цитуватиме Юрій Липа. Одеса — не російська, не імперська. Вона поліетнічна, жива, іронічна.
«Одесі бракує гарного вигляду з моря — як картина без рамки», — пише Коль наостанок, сідаючи на пароплав до Криму. За ним лишаються 130 сторінок, що розвінчують міфи й відкривають правду про молоду перлину Чорного моря.
Ця книжечка — справжній путівник у 1838 рік. Для істориків, туристів, одеситів. Скоро в продажу. Ми вже закохалися в Одесу Колем: пилючу, гамірну, геніальну, вічну. А ось саму книжку у перекладі на українську невдовзі зможе придбати кожен охочий…
Читайте також:
- Одеський шлях до моторної епохи: як в Одесі з’явилися перші автомобілі
- Вʼятрович привіз в Одесу книгу про УПА – але говорили про Зеленського та корупцію
- Маркіз де Кюстін: у позаминулому столітті він побував у… путінській Росії
Фото авторки
