Ключові моменти:
- Колись Борис Тинка лише почув назву Одеси — і це місто несподівано оселилося в його уяві
- У 2008 році він уперше приїхав сюди та відчув, що хоче повертатися знову і знову
- З часом захоплення перетворилося на книги, екскурсії для поляків і багаторічний зв’язок із містом
- Тепер автор каже просто: Одеса стала для нього не точкою на карті, а частиною життя
Борис Тинка — польський гід, письменник, автор книжок про Одесу та Україну, волонтер, який від початку великої війни допомагає місту гуманітарними місіями. Уже багато років він відкриває Одесу європейцям — а тепер ділиться власним поглядом із читачами «Одеського життя».
У вересні 2022 року саме він ініціював випуск марки зі знаменитими одеськими котиками-патріотами.
У 2019 році вийшов путівник українською та польською мовами, присвячений нашому місту, – «Путівник по Одесі», в якому Борис Тинка представив Одесу такою, якою вона є насправді. Розповідаючи про історію міста, його музеї і театри, він пропонує прогулянку знаковими одеськими вулицями, парками та радить побувати на одеських пляжах.
Кожен із нас, напевно, має мрії. Одні носять їх у собі тихо, майже сором’язливо, інші висловлюють їх дуже голосно, ніби хочуть надати їм реальної форми вже самою силою слів. Я, поляк Борис Тинка, один із багатьох, хто намагається знайти сенс у своїх бажаннях і надати їм напрямок. Мені пощастило: частину з них вдалося здійснити. Саме вони привели мене в місця, які раніше я навіть не міг собі уявити. Одна з цих мрій народилася зовсім непомітно. Адже дуже часто буває так, що одне почуте слово, одна назва може прорости в нас настільки сильно, що починає жити власним життям. Саме так було і в моєму випадку, коли я вперше почув про місто під назвою – Одеса.
Перша зустріч з Одесою
Уже саме її звучання впливало на уяву. Я ще не знав історії цього міста, не бачив раніше його вулиць, не відчував його повітря, а проте щось змусило цю назву залишитися зі мною надовго. Тоді я й не здогадувався, що вона стане початком однієї з найважливіших пригод у моєму житті.
Рік 2008-й став переломним моментом. Я постановив здійснити свою мрію і вперше відвідав це незвичайне місце. Подорож до Одеси була чимось більшим, ніж звичайна туристична поїздка. Вона стала спробою відповісти на запитання, чи існують місця, які з першої миті можуть стати нам близькими. Я дуже чітко пам’ятаю той момент. Перші кроки одеськими вулицями, перші погляди на архітектуру, перше зіткнення з атмосферою міста. Це відчуття важко описати. Ніби щось знайоме раптом повернулося, хоча ж я був там уперше. Це було щось глибше. Це було своєрідне внутрішнє порозуміння з місцем. Після повернення я вже знав одне: це точно не мій останній візит. Бо Одеса не дозволяє себе забути.
Я знав, що це не кінець. Я хотів повернутися. Потім ще раз. І ще. З часом мої подорожі до Одеси стали регулярними, майже природними, як повернення до місця, яке давно перестало бути чужим. Я повертався, бо хотів. Повертався, бо потребував цього. Повертався, бо щось мене туди постійно притягувало. З часом візити перестали бути особливою подією, а почали нагадувати повернення до місця, яке в певному сенсі стало частиною мого життя. Знайомі вулиці, знайомі провулки, повторювані маршрути прогулянок. Усе це створювало відчуття близькості. Саме тоді з’явилася ще одна думка: а може, розповісти про це місце іншим? Може, спробувати вловити його характер, його атмосферу, його історію? Може, описати це місто? Так народилася ідея писати. З роками вона перетворилася на конкретні дії.
Читайте також: Як поляк із Кракова, який працює одеським гідом, став українським волонтером
Одеса надихає
Сьогодні я можу сказати, що в моєму доробку є п’ять книг, присвячених Одесі. Кожна з них – це спроба зупинити фрагмент цього міста, вловити його дух і передати його далі. Писання не було єдиною мрією, що народилася завдяки Одесі. З часом з’явилася ще одна: стати гідом по цьому місту. Бажання ділитися його історією, показувати його польським туристам, розповідати про нього з пристрастю та відданістю було для мене чимось природним. І ця мрія також здійснилася.
Я став гідом, а згодом, що ще кілька років тому здавалося зовсім нереальним, обійняв посаду почесного амбасадора Одеси в Польщі. Цю відзнаку я протягом кількох років виконання цієї незвичайної ролі сприймав не як нагороду, а як зобов’язання. Зобов’язання говорити про це місто з повагою та автентичністю. І все ж на цьому все не закінчилося.
Через певний час з’явилася ще одна думка. Може, спробувати описати Одесу з погляду іноземця, але для самих її мешканців? Так народилася співпраця з місцевою пресою та публікація статей про життя в цьому місті. У виданні «Одеське життя». Погодьтеся, чи ж не звучить це чудово? Озираючись назад, важко не помітити певної закономірності. Одна мрія вела до наступної. Як бачимо, мрії справді можуть здійснюватися.
Чим насправді притягує Одеса?
Одеса – це не лише простір. Неможливо зрозуміти Одесу без пізнання її історії, яку відчуваєш на кожному кроці. Це історія сувора і водночас романтична. Історія, сповнена болю, надії, крові, мрій, контрастів, напруження, драм і сподівань. Це розповідь про землю, яка була свідком багатьох змін. Про місце, де зіштовхувалися різні культури, мови й традиції. Це також історія людей, бо саме люди створювали Одесу. Всі – і відомі, і безіменні. Купці, які будували могутність міста. Колоністи, які прибували сюди в пошуках кращого життя. Чиновники, митці, робітники, солдати. Бідні й багаті, чесні й злочинці, мрійники й реалісти. Кожен із них залишив тут свій слід. Із сухого степу постало місто, яке почало притягувати всіх – незалежно від походження чи соціального статусу. Місто виняткове.
Щоразу, коли я повертаюся до Одеси, ставлю собі те саме запитання: що насправді мене сюди притягує? Чи це прогулянки знайомими вулицями? Тіні дерев, що падають на тротуари? Шум моря? Можливо, справа в пам’яті. А може, в чомусь більшому? У ностальгії, яка народилася під час першого візиту й ніколи мене не залишала? У спогадах про перші миті, які з часом набули особливого значення? У емоціях, що повертаються щоразу, коли я перетинаю межі цього міста?
Одеса завжди надихала. Це місто вчить життя: бути собою, помічати красу, черпати радість із повсякденності. Але передусім саме люди створюють його душу. Саме вони роблять Одесу чимось більшим, ніж просто місцем. Заснування Одеси було актом сміливості та незвичайним експериментом. Було вирішено збудувати порт і місто в місці, яке не сприяло таким починанням. Не було річок, не було інфраструктури. Був лише степ. І все ж місто постало. Місто, яке за короткий час стало одним із найважливіших центрів регіону. Будівельні матеріали видобували з-під землі. Так виникли катакомби, які й досі є одним із найхарактерніших елементів Одеси. Але справжнім фундаментом була надія. Надія на краще життя. На свободу. На майбутнє.
Читайте також: Кривавий слід російської весни – поляк написав дослідження про події 2 травня в Одесі
Море, оперний, Потьомкінські сходи та особливий смак: чим дивує Одеса поляків
Одеса вражає не лише своєю історією та атмосферою, а й конкретними місцями, які назавжди вписалися в її ідентичність. Прогулюючись її вулицями, важко не зупинитися біля монументальних сходів – символу міста, який, немов театральна сцена, веде до моря. А море в Одесі це не просто тло, це частина її душі. Лагідне й гіпнотизуюче, іноді дике, а іноді заспокійливе. Саме воно задає Одесі ритм, приносить теплий бриз і робить навіть найзвичайнішу прогулянку майже поетичним досвідом.
Неподалік сходів розташований театр опери та балету – один із найкрасивіших будинків такого типу в Європі, чиї інтер’єри ніби розповідають власну історію про мистецтво, елегантність і колишню велич. Неможливо оминути й вулицю Дерибасівську – серце міста, яке пульсує життям у будь-яку пору дня і ночі, де минуле зустрічається з сучасністю в ритмі розмов, сміху та музики вуличних артистів.
Одеса – це також смак: простий і водночас надзвичайно характерний. Це аромат свіжої риби й морепродуктів, запах чебуреків, форшмаку чи знаменитої ікри з баклажанів, яка в одеських ресторанах набуває особливого значення. Кухня цього міста така ж різноманітна, як і його етноси: вона поєднує впливи багатьох культур і створює щось унікальне.
Одеса – місто мрії
Сучасна Одеса приваблює туристів, надихає митців, викликає інтерес істориків. Місто стало символом, сповненим легенд, анекдотів, пісень і оповідей. Кожна вулиця, кожен будинок, кожен пам’ятник має свою історію. І водночас Одеса залишається місцем, сповненим суперечностей. З одного боку, елегантний центр із представницькими будівлями та слідами колишньої величі. З іншого – райони, які пам’ятають складніші часи, де життя тече інакше. Молдаванка, Пересип, Слобідка створюють інший образ міста. Більш суворий, більш автентичний.
Для мене Одеса залишається містом мрій. Місцем, яке довело, що мрії мають сенс, навіть якщо спочатку здаються далекими й недосяжними. Це місто живе історією своїх мешканців. Їхніми долями, їхніми рішеннями, їхньою відвагою. І саме вони роблять так, що Одеса продовжує існувати. Не лише як точка на карті, а як ідея. Ідея, у яку варто вірити. Бо справжнім фундаментом цього незвичайного міста була надія і прагнення свободи. Саме вони створили Одесу. І саме вони роблять так, що місто існує і хочеться до нього повертатися.
Раніше ми повідомляли, як депутат із Кракова поміняв Чорне море на бензопили для українських бійців.
Автор тексту – Борис ТИНКА; редактор – Іван СВИЩ
