До війни у Соборному мешкало 4000 людей, зараз приблизно 3500. Найбільше із Соборного виїхало людей 1995 року, коли була розформована військова частина – у ній служила велика кількість мешканців.
Тут працює великий комбінат хлібопродуктів з елеватором та ще два елеватори приватних підприємців. І головне, з 2022 року в Соборному була відновлена залізниця сполученням Березине – Бесарабяска, яка не працювала з 1997 року. Зараз по ній перевозять вантажі з півдня Одещини до Молдови і далі. Колись по цій дорозі ходили й пасажирські потяги, тож соборненці сподіваються, що після війни відновиться і їх рух.
Кірха із колоколом, який ніколи не знімали
Заснували селище німці-колоністи. При в’їзді в Соборне про це нагадує кірха, збудована в 1897 році. За радянських часів вона була законсервована, у 1972 році в ній відкрили Будинок культури, а у 1997-му тут сталася велика пожежа. Вигоріло все усередині, проте сама будівля вистояла. Десять років тому, за фінансової підтримки бессарабських німців, будівлю привели до ладу, демонтували колокол, який, до речі, ніколи не знімали, відреставрували його. Поряд із кірхою встановили меморіальну плиту на знак пошани засновникам селища.
Соборненці – дуже свободолюбиві та завжди відстоюють свою думку. Наприклад, коли в селищі розбирали залізницю, люди, сидячи на рейках, страйкували проти її знищення. Коли постало питання про перейменування, вони також влаштовували акції протесту, навіть судилися з інститутом національної пам’яті. Проте, коли питання було вирішено остаточно, вони вирішили назвати селище Соборним – від таїнства соборування, яке в православних, католицьких церквах за правилами здійснюється сімома священиками і в якому беруть участь одночасно усі віряни, що здійснюють разом соборну молитву.
Про те, як живе Соборне під час війни, розповідають самі мешканці селища.
Порядок має бути не тільки на Пасху
Сергій Сиваєв, староста Соборненського старостинського округу:
– За останні десять років Соборне погарнішало. Ми ліквідували стихійні сміттєзвалища, упорядкували парк, де встановили фонтан, розбили сквер по дорозі до залізничного вокзалу і нову паркову зону на «хуторі» – у мікрорайоні на окраїні селища, виклали плиткою тротуари, провели газифікацію і модернізували 70 кілометрів водомережі, встановили на кожній великій вулиці дитячі майданчики тощо. Звичайно, під час війни будівельні роботи ми припинили.
Зараз триває місячник з наведення порядку перед Пасхою. Проте багато залежить від людей. Хотілося б, щоб селище було чистим, квітучим не тільки на Великдень, а завжди.
Військова служба – в крові
Колись тут ташувалась велика військова частина. Вже понад двадцять років її немає, але тут виросло не одне покоління військових, є багато військових пенсіонерів. І у тутешніх чоловіків справжній сталевий характер. Імовірно тому під час війни саме з Соборного у Бессарабській громаді боронити країну пішло найбільше захисників.
Сьогодні близько ста уродженців селища воюють. На жаль, є і загиблі, серед них син та батько Халікови, є зниклі безвісти, полонені. Війна торкнулася кожної родини, тому тут стараються, чим можуть, допомогти військовим. Проводять благодійні ярмарки, збирають кошти, волонтерять. До речі, засновник Благодійного фонду «Південний берег» в Одесі Денис Карташов родом із Соборного, він багато допомагає рідному селищу.
Дорин пункт незламності
Під час війни багато сімей опинилися в скрутному становищі. Щоб допомогти людям, гуманітарну продовольчу допомогу надає місцевий волонтер Микола Атанасов.
З початку війни допомагає захисникам Дора Терзі, син якої зараз на фронті. ЇЇ дім перетворився на пункт незламності. Дора об’єднала небайдужих людей, і разом вони відправляють на передову та в шпиталі речі першої потреби, ковдри, гігієнічні засоби, теплі речі, домашню випічку, консервацію. За останні два місяці було відправлено посилки на Харків, Дніпро, Суми, Краматорськ, Запоріжжя.
Завдяки фінансовій допомозі від мешканців було закуплене м’ясо, з якого зробили тушонку, копченості. Волонтерський клуб Дори Терзі постійно отримує подяки від військових. І кожен день Дора чекає на повернення сина додому.
Культура без будинку культури
Після пожежі, яка знищила Будинок культури, новий тут поки що не з’явився. Але це не означає, що соборненці залишилися без культурного життя. Усі свята вони проводять на майданчику в парку, де встановлена сцена. Під час війни це благодійні ярмарки, патріотичні заходи.
Керує відділом культури в Соборному Олена Лямкіна:
– У нас є чудовий вокальний колектив дорослих «Зірка палає». На другому поверсі старостату нам виділили приміщення, де проводимо репетиції дитячого вокального ансамблю «Мереживо». Художній керівник клубу Ольга Унтилова, вона ж і бібліотекар, влаштовує майстер-класи з прикладного мистецтва. Також працює гурток з пластилінографії, діти відвідують творчі майстерні. Звичайно, через відсутність будинку культури багато соборненців не залучені до культурного життя. Особливо молодь. Це в місті молодим людям є де відпочивати, у нас такого місця немає, – розповідає пані Олена. – Але сподіваюсь, що після війни нарешті з’явиться будинок культури.
Садок є, але не для всіх
Майже три роки в Соборному не працював дитсадок, спочатку через ковід, потім через відсутність укриття. У вересні минулого року садочок переїхав до колишньої шкільної будівлі, що знаходиться поряд зі шкільним укриттям.
Для пристосування її під садочок зробили каналізацію, підвели воду, обладнали кухню. І садок нарешті зміг прийняти діточок, поки, щоправда, тих матусь, які працюють. Новий дитсадок у Соборному, який міг би прийняти усіх дітлахів, через брак коштів так і не був добудований – залишилися внутрішні роботи. Хоча мешканцям він дуже потрібен – сьогодні у черзі до дитсадка майже 80 малюків. Тому батьки, які працюють, змушені возити дітей до садочків у Бессарабське.
Ліцей пишається учнями
Соборненський ліцей – один із найкращих у Бессарабській громаді. Разом з директором Дмитром Сметаною ми спускаємося в укриття, збудоване вже під час війни.
– Укриття розраховане на 180 дітей, а в нас навчаються 314 учнів, плюс дитсадок на 41 дитину, тому ми зробили дві зміни. Усі учні харчуються безкоштовно. У ліцеї працює професійний колектив, але нам дуже не вистачає молодих педагогів.
Наші діти, якими ми дуже пишаємось, – переможці всеукраїнських, обласних, районних конкурсів. Горді ми і своїми випускниками – героями сьогоднішньої війни, – розповів Дмитро Сметана.
Лікар має бути відданий справі
Вже дев’ять років у Соборненській амбулаторії лікарем сімейної медицини працює Віктор Данарацький.
– Мій стаж – 30 років. Переїхав я сюди з Дніпра. Привабило власне житло – мені надали квартиру в колишньому військовому містечку. Спочатку склав контракт на три роки, потім продовжив його ще на п’ять. Квартиру вже приватизував.
Зараз усе залежить від сімейного лікаря, тому головне, щоб він був відданий своїй справі, – впевнений Віктор Данарацький.
Медсестрою тут працює Наталка Попова. Вона опікується маленьким діточками – зараз у Соборному 17 немовлят. Також вона робить аналізи в лабораторії разом з колегою Ольгою Симаченко, проводить вакцинацію і працює у денному стаціонарі.
«Бессарабська паляниця» – бренд Соборного
П’ять років тому родина Семенків відкрила в Соборному міні-пекарню «Бессарабська паляниця».
Сьогодні пекарня випікає понад сто видів хлібобулочних та кондитерських виробів. Найулюбленіші у покупців – хліб з гарбузовим насінням, горіховий, гречаний, а також мафін із шоколадом, круасани. Продукцію розвозять по торгівельним точкам колишнього Тарутинського району. При пекарні працює фірмовий магазин «Бессарабська паляниця». Такий же є і в Бессарабському.
– Пекарня працює у дві зміни. Пекарі у нас чоловіки – Іван Балтажи і Степан Балтак. Решту роботи роблять жінки. Ціни помірні. Людям подобається наша продукція, від покупців немає відбою. На Пасху ми печемо різноманітні паски, панетоне, пасхальний вінок, рулети. За тиждень вже почнуться найгарячіші дні для нашого колективу, адже треба і звичайну продукцію спекти, і святкову, – розповідає Інна Писарогло, продавчиня «Бессарабської паляниці».
Читайте також:
