Ви хочете знати, як долати бар’єри у спілкуванні з людьми з інвалідністю, як допомогти і не вразити почуття гідності людини та самому не потрапити в халепу, як зберегти толерантність і не порушити нічий особистий простір? Тоді вам слід відвідати тренінг психологині, майора Державної служби України з надзвичайних ситуацій Вікторії Волошиної.
Що спонукало до дії?
Пані Вікторія стала спікером тренінгу: «Всі ми — різні, всі ми — рівні: вчимося розуміти один одного», ініційованого виданням «Одеське життя». Заняття відбулося 29 квітня у Балтській публічній бібліотеці за участі голови громадської організації людей з інвалідністю Надії Лєнц, начальника відділу соціальної політики міськради Наталії Гогу, редактора районної газети «Народна трибуна» Ольги Черненко. У навчанні взяли участь жителі Балтщини, які мають інвалідність або спілкуються з людьми з інвалідністю та прийшли на тренінг навчитися взаєморозумінню.
Гідне ставлення – це як?
За результатами опитування, яке проводило наше видання, більшість респондентів висловилися за гідне ставлення до людей з інвалідністю і вказали на необхідність допомагати їм. Але як це правильно робити?
Як з’ясувалося у ході тренінгу, гідне ставлення – це ставлення людей один до одного з повагою.
– Я з власного досвіду знаю, що необхідно людям з проблемами опорно-рухового апарату. Ми не хворі. І з нами треба поводитись на рівних, не наголошувати на проблемах. Вже сьогодні в громаді є фронтовики, які мають інвалідність. Їм потрібні повага і безбар’єрний простір, — зазначила Надія Лєнц. — Наше суспільство має створювати комфортні умови для всіх: не жаліти, а поважати, щоб люди почувалися рівними серед рівних.
Ще хочу порадити — розмовляючи з людиною у кріслі колісному, з поваги до неї краще присісти, щоб очі були навпроти очей співбесідника. Не треба хапатися за крісло, прагнучи допомогти — люди з інвалідністю хочуть почуватися незалежними і спроможними. Тому краще спочатку пропонувати свої послуги, якщо ви бачите, що хтось їх потребує.
Пандуси – це не вимоги, а потреби
Начальник відділу соцполітики міськради Наталя Гогу розказала про те, що у громаді прийнято програму безбар’єрності і доступності, але через війну вона поки що не фінансується. Однак працює програма «Захист і турбота».
— Термін «безбар’єрність» має глибокий сенс і стосується кожного, тому що вимірюється не тільки у фізичному, а і в освітньому, економічному та соціальному значеннях. Адже пандуси, поручні – це не особливі вимоги, а базові потреби або просто зручності для всіх людей, — зазначила, зокрема, пані Наталя.
«Обмежені можливості» — стосується всіх
– Ми прагнемо внести ясність про зручність і комфортність у суспільстві для всіх громадян. У кожної людини, а не лише у особи з інвалідністю, є свої обмежені можливості. Наприклад, не кожен може підняти стокілограмову штангу чи стрибнути вище голови. Саме тому, щоб не порушувати права людей і не потрапляти у неприємні ситуації, треба вчитися і правильно вживати терміни. Наприклад, коректно звертатися до людей з інвалідністю. Єдино правильним і загальноприйнятним є термін «людина з інвалідністю», — зазначила Вікторія Волошина.
Із власного досвіду
Пані Вікторія поділилася історією і з власного досвіду.
– Моя мама має хворі ноги і ходить з допомогою тростини. Тривалий час вона просто соромилася виходити на вулицю, бо думала, що на неї всі будуть дивитися, співчувати. І це її пригнічувало. Ми проговорювали ситуацію, і зараз вона виходить на вулицю з ходунками, яким ми прилаштували чотири колеса. І мама почувається соціально адаптованою. Вона пише вірші про пережите, про життя. І це заняття теж підтримує її життєвий тонус, — поділилася Вікторія.
Психологічної підтримки потребує кожен
— Важливим моментом сьогодення є психологія війни. Адже війна є надзвичайним стресом для людини. Тут є свої правила і практики, які дозволяють вчитися спокійніше сприймати ситуацію, зберігати фізичне і душевне здоров’я.
Постійні повітряні тривоги майже кожного вибили з колії. Через війну ми втратили контроль над ситуацією. Ми не знаємо, що буде завтра. Все це призводить до постійного психоемоційного напруження. Така реакція психіки людини є нормальною, бо вона реагує на події, які виходять поза межі звичних. Тому дуже важливо розуміти, що відбувається, і вчасно звернутися за фаховою допомогою, — пояснила психологиня.
Учасники тренінгу робили інтерактивні вправи, які пропонувала психологиня. На прикладах вчилися долати бар’єри у спілкуванні з людьми з інвалідністю, опрацьовували больові точки щодо теми інвалідності в соціумі: між співчуттям і зайвою опікою. А також ділилися досвідом, ставили питання і вносили цікаві пропозиції.
— Насправді, обговорення порушеної теми та такі заняття мотивують, корегують і змінюють сприйняття реальності. Вони дуже корисні, — відзначили учасники тренінгу.
Довідка «ОЖ»
Вікторія Волошина закінчила Балтське педучилище, Південноукраїнський національний педагогічний університет імені Ушинського за спеціальністю «психолог». Працювала в одній з одеських шкіл з дітьми з інвалідністю. Працює у Державній службі надзвичайних ситуацій у місті Балта. Опановує різні напрями психології.
На громадських засадах працює з внутрішньо переміщеними особами, дітьми, консультує воїнів, які повернулись додому і потребують психологічної підтримки, та проводить заняття з людьми з інвалідністю.
- Декілька простих правил поведінки:
- Будьте обережні щодо фізичного контакту.
- Подумайте, перш ніж говорити.
- Не робіть припущень.
- Спочатку запитайте.
- Відповідайте на прохання люб’язно.
- Ставтеся так, як би вам хотілося, щоб ставилися до вас.
Гра у м’яч
Мета: навчитися відчувати один одного.
Тренер дає одному з учасників м’яч, який той має передати наступному гравцеві, якого вважає своїм однодумцем, тобто відчуває себе з ним на одній хвилі. При цьому він має назвати ту якість або рису характеру людини, яка саме, на його думку, їх єднає. Таким чином м’яч має побувати у всіх учасників.
Чи можна сказати людині з порушенням зору «дивись»? Виявляється, можна. Бо такі люди «бачать» на дотик, відчуваючи і сприймаючи світ. Кольори вони бачать за своєю уявою, за внутрішнім світосприйняттям. Тож цілком нормально сказати «дивись». Доречно і називати кольори — цим ми підкреслюємо, що ми рівні.
Чи можна сказати людині з порушенням слуху «слухай»?
Порушення слуху буває від легкої до тотальної глухоти. На допомогу людям з порушенням слуху приходять слухові апарати і жестова мова. Чи багато людей у суспільстві знають абетку жестової мови? Ні. Але сьогодні трендом України є вивчення хоча б свого імені жестовою мовою з поваги до людей з порушенням слуху.
Яким чином ви можете звернути увагу людини на себе? Треба торкнутися плеча. Можна сказати «слухай», щоб вона звернула на вас увагу.
Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші «Німецького Фонду Маршалла з США» та «Українського Медіа Фонду»
