Пісні бабусі Тальки
Народився Володимир Кропив’янський у Києві 4 грудня 1944 року. Голод 1947-го змусив батьків відвезти сина до бабусі у село Степанівка, що на Одещині, – у бабусі була своя корова, був хліб і до хліба. Там він і закінчив сім класів школи.
– У мого дядька була гармошка й мені дуже подобалось, як його пальці бігали по клавішах, і гармошка видавала такі задушевні мелодії, що мені то танцювати, а то плакати хотілося, – згадує Володимир Олександрович.
Бабуся Талька наспівувала мелодії, а він пробував награвати. Ті бабусині пісні й сьогодні відлунюють у серці музиканта мелодією дитинства. Вчив його дядько, вчився і сам. А потім хлопця почув незрячий музикант, який приїхав до них на гостини.
Читайте також: 16-річний музикант з Тарутиного навчився лагодити складні музичні інструменти
Той чоловік виявився професійним музикантом і працював у будинку культури села Мостове. Він забрав Вовку до себе, у село Мостове, де вчив його грати по нотах. Потім йому купили баян.
Невдовзі музикант повіз його до Одеського музучилища, де він склав іспити та був зачислений на відділення по класу баяна.
Їздив у будинок відпочинку, щоб поїсти
Перші два роки в училищі хлопцеві давалися нелегко – стипендію не отримував, бо математика трохи кульгала. Мама – інвалід другої групи – працювала у колгоспі. Великих статків сім’я не мала, хіба що іноді могла передати з десяток яєць. Юнак жив впроголодь. Викладач помітив, що хлопець дуже схуд, і йому дали путівку до будинку відпочинку. Володя, щоб не пропускати навчання, їздив туди тільки їсти.
На третьому курсі стало легше, адже він став підробляти. Навіть зумів зібрати 200 карбованців для мами, на які вона купила хату.
Хто такі «Бірзуляни»?
Після закінчення училища отримав направлення до Болграда. Але товариш переманив його до Татарбунар. Там він працював у музичній школі та Будинку культури, там і зустрів свою першу дружину, з якою переїхали до Подільська.
На жаль, хвороба забрала кохану в молодому віці.
Володимиру, який працював викладачем по класу баяна, концертмейстером, запропонували очолити хор. Тоді там співали люди різних професій – робітники, інженери, продавчині. Однак в ті часи возвеличувалась російська і нівелювалася українська пісня. Люди стали все менше цікавитись творчістю, тож поступово колектив розпався.
Пройшли десятиліття. І у 2013 році Володимир Кропив’янський за підтримки керівництва відділу культури вирішив створити український народний хор. Дали йому назву «Бірзуляни» – данина історії краю, адже першою назвою Подільська була Бірзула.
Тоді залунали у його виконанні українські народні пісні, які було віднайдено у старовинних скринях пращурів, та твори сучасних авторів.
Тридцять співаючих працівників культури
Народний хор української пісні працівників культури Куяльницької громади «Бірзуляни» сьогодні відомий далеко за межами Одещини. Йому аплодували багато міст України. У складі хору – тридцять працівників культури Куяльницької громади. Це місцеві працівники центру культури, керівники та художні керівники клубних закладів та бібліотекарі громади. Репертуар хору сьогодні налічує понад тридцять пісень.
Близько двохсот українських пісень, сотня виступів, благодійні акції, конкурси, творчі вечори – такий багаж творчості хору на чолі з керівником Володимиром Кропив’янським.
Кожен їхній виступ є благодійним і супроводжується збором коштів на потреби ЗСУ.
«Все, що роблю, допомагає існувати»
Четвертого грудня Володимир Кропив’янський відзначив поважний ювілей – 80-річчя. Що дає наснагу музиканту?
– Все, що роблю, допомагає існувати у цьому шаленому світі, дає снагу до життя, – каже Володимир Олександрович. – Легко працювати, коли ти в одній команді з людьми творчими і закоханими в українську пісню.
Одним із таких людей є Микола Козаченко – автор тексту і музики пісні «Моє рідне село», яка в обробці Володимира Кропив’янського сьогодні є в репертуарі хору.
– Саме зараз, коли наші воїни захищають українську землю, дуже важливим є збереження державності та культурної спадщини. Крім того, пісня підтримує ментальне здоров’я, що сьогодні надзвичайно важливо для всіх українців, – переконаний Володимир Кропив’янський.
Музикант має дружину, дітей та онуків. Поки що тільки донька пробувала піти стезею батька – вона закінчила Київську академію музики імені Глієра. Але вирішила отримати ще й освіту програміста, і поки тішить грою на піаніно тільки рідних та друзів.
Довідка «ОЖ»
Колектив є переможцем Міжнародного фестивалю-конкурсу народного хорового співу імені Віталія ІЖЕВСЬКОГО в м. Іллінці, Всеукраїнських фестивалів-конкурсів народної пісні імені Юрія ШТЕЛЬМАХА, фестивалю різдвяних піснеспівів «Різдвяні дзвони» у Чорноморську, призером Всеукраїнського фестивалю-конкурсу колективів народного співу імені Порфирія ДЕМУЦЬКОГО в Києві, Всеукраїнського відкритого фестивалю-конкурсу імені Леопольда ЯЩЕНКА в Києві, Всеукраїнського фестивалю вокально-хорового мистецтва «Серпневий заспів» у Чорноморську.
Гей, ви, браття козаченьки
Слова: Петро Власюк
Музика: Олександр Стадник
Гей, ви, браття, браття козаченьки
Товариство січове.
Україна, мати наша ненька
У новий похід зове.
Приспів:
Вмиємось водою з сивого Дніпра,
І прибуде сили для походу.
Доки сонце сяє, слава не вмирає,
Слава українського народу.
Доки сонце сяє, слава не вмирає,
Слава українського народу.
- Через доли, доли і байраки
Клич почули з далини.
Йдуть і їдуть землю захищати
Вірні матері сини.
Приспів.
- Вражим силам, силам не здолати
України чесний рід.
Стережіться, вороги-заброди,
Вирушаємо в похід.
Приспів.
Читайте також:
