«Я завжди мріяла про роботу на великій машині»
Марії 31 рік, вона живе в невеликому містечку Снігурівка, яке також пережило окупацію. Разом із чоловіком виховує трьох синів. До війни працювала інструктором з важкої атлетики, а після деокупації міста стала водієм маршрутки «Миколаїв-Снігурівка». Людям потрібен був транспорт, а громадського не було, тому вони з чоловіком почали розвозити місцевих на своєму невеличкому автобусі. У вільний час Марія допомагає військовим: підвозить їх, доставляє необхідні речі тощо.
– Я керую як легковими, так і вантажними автомобілями. Мене приваблює те, що автомобіль є складним механізмом, який я розумію, і це приносить задоволення. Особливо захоплюють великі автомобілі: чим більший транспорт, тим більше вражень він викликає. Я навіть планую в майбутньому працювати далекобійницею, – зізнається Марія.
Марія навчилася керувати автомобілем ще в юності, а через війну почала освоювати трактор: «Якби не війна, жодній жінці не довелося б опановувати «чоловічу» професію і так тяжко працювати», – говорить Марія. Тому вона вирішила записатися на курси трактористок, які проходили на базі Снігурівського професійного ліцею з червня по вересень 2024 року. Їх організувала місцева влада через нестачу чоловічої сили на сільгосппідприємствах.
– Про жіночі курси я дізналася від директорки ліцею Вікторії Вікторівни. Після того, як я везла її з Миколаєва в Снігурівку, вона сказала: «Маша, ти так гарно керуєш великою машиною, може, спробуєш трактор?». А я ж завжди мріяла про роботу на великій машині, тому погодилася. Рідні одразу підтримали мене, а діти сказали: «Мама, ти все зможеш!». Бабуся навіть згадала, що за професією вона була машиністом-трактористом широкого профілю і працювала на гусеничному тракторі, – тож ця діяльність в родині Марії вже спадкова.
«Хтось вважає, що жінка за кермом трактора – це неможливо»
Марія навчалася на трактористку разом із шістьма жінками різного віку. Вони вивчали все – від конструкції тракторів до принципів їх роботи.
– Керувати трактором зовсім не так, як легковим автомобілем. Можливо, дещо й схоже, наприклад, кермо, але не все. Наприклад, коробка передач зовсім інша, і розташування елементів також відрізняється. Задній хід, звичайно, теж інакший – він нагадує легкове авто, але в іншому виконанні, – порівнює зі свого досвіду Марія.
Проте оточення поставилось до рішення Марії скептично. Дехто казав: «Тобі ще цього не вистачало», інші запитували: «Навіщо тобі це потрібно?». Але, попри це, Марії подобається діяти супереч суспільству.
– Найбільше задоволення мені приносить можливість вразити тих, хто вважає, що жінка за кермом трактора – це неможливо. Якби не війна, я ніколи б не подумала, що можу стати трактористом. Коли дівчата кажуть: «Я хотіла б, але не знаю, чи можна, чи вийде», я ділюся історією: на початку навчання один чоловік сказав мені: «І що це буде, як жінка буде за кермом трактора?». А я відповіла: «Побачимо, хто в кого ще позичатиме гроші», – сміливо відповіла Марія, бо впевнена, що ця робота може допомогти забезпечити їй родину під час війни.
«Якщо чоловіків не вистачає, за справу беруться жінки»
Містечко Снігурівка розташоване приблизно за 50-60 км від Херсону. З березня по листопад 2022 року воно перебувало в окупації, а зараз його досі можуть обстрілювати. Через військові дії багато полів були замінованими, тому робота на тракторі може бути небезпечною.
– Звичайно, ми вчилися в небезпечних умовах, адже кожен сантиметр землі може бути замінованим. Іноді трапляється, що люди висаджують поле, обробляють його, а під час збору врожаю тракторист може підірватися. Хоча страху немає, іноді відчувала тремор, коли треба щось зробити. Проте постійно нагадую собі: «Хто, як не ми?». Наші родючі землі потребують належного догляду. Слава Богу, поки що не було жодних інцидентів, і дай Боже, щоб не було, – з хвилюванням відповідає Марія.
Бути жінкою в чоловічій професії – це не означає підкреслювати свою силу чи мужність. Навпаки, Марія прагне показати, що тендітним жінкам не заважає справлятися з нелегкими завданнями.
– Я не хочу, щоб всі думали, що ми з села – «мужиковаті баби». Ми як і всі жінки носимо плаття. Якщо чоловіків не вистачає, ми беремося за справу і працюємо – і все виходить. Але найбільше мене стимулюють діти, адже я для них живу та працюю. Та й думка про те, що я приношу користь не лише собі, а й усій країні, надихає.
Марія надалі планує працювати з трактором, бо великі машини – це її. Але наразі не сезон для цієї роботи. За кермо трактора вона сяде вже навесні.
– Я дуже хочу, щоб війна закінчилася, що наші чоловіки повернулися живими та здоровими. Але пам’ятали, що ми – жінки, колись їх підміняли. Тепер жінки-військові, волонтери, розмінувальниці та трактористки вже не сприймаються як слабка стать. До нас ставляться по-іншому – як до людей, які можуть допомогти та зробити те, що й чоловіки, – і Марії таке ставлення дуже подобається.
Читайте також:
