11 квітня відзначається Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів. Цей день нагадує нам про мужність і стійкість в’язнів, які вистояли перед лицем нелюдських випробувань за часів Другої світової війни. Цього дня ми згадуємо жахи тих днів і віддаємо шану мільйонам невинних жертв, які загинули у фашистських таборах.
Страти в артилерійських складах
Перед Другою світовою війною в Одесі проживало понад 200 тисяч євреїв. А з початком бойових дій, коли в місто потягнулися біженці з найближчих поселень, їхня кількість збільшилася ще на 140 тисяч осіб.
В окупації Одеса стала головним містом Трансністрії — області, сформованої на зайнятих ворогом територіях Одеського, Миколаївського, Вінницького регіонів і частини Молдови. Більша частина цих земель з часів Російської імперії входила до межі постійної осілості євреїв.
Коли фашистські війська зайняли Одесу, почалися перші страти. 17 жовтня 1941 року в район артилерійських складів на Люстдорфській дорозі — зараз територія площі Толбухіна — почали прибувати військовополонені. Потім до них приєднали близько 10 тисяч мирних жителів — більшість із них були євреями. В’язнів замкнули в дев’яти порожніх порохових складах. Протягом кількох днів багатьох розстріляли. А когось спалили живцем — облили склади бензином і підпалили.
Повішені та живцем спалені
Початком Голокосту в Одесі вважається 22 жовтня. Цього дня в будівлі на Маразліївській, де були розташовані румунська комендатура і штаб румунської 10-ї піхотної дивізії, прогримів потужний вибух. Унаслідок диверсії було знищено 67 окупантів.
Влада відповіла жорстокими репресіями. Було віддано наказ узяти в заручники по одній людині з кожної єврейської сім’ї. І наступного дня 19000 євреїв вивели в порт і спалили живцем. Ще 20000 відправили в село Дальник, де їх розстріляли або спалили.
Масові репресії проводилися і в місті. Уздовж вулиці Пушкінської та Олександрівського проспекту з обох боків стояли шибениці. І багато одеситів, які пережили окупацію, до кінця своїх днів не могли ходити цими вулицями. Їм ввижалися шибениці.
З гетто — у табори смерті
Решту 40000 євреїв було ув’язнено в гетто на Слобідці. Люди вмирали там від холоду і голоду. А тих, хто наважувався втекти — розстрілювали.
З гетто людей відправляли до таборів смерті: у Богданівку, Акмечетку, Доманівку, Мостове, Виноградне.
У концтаборах у євреїв відбирали цінності та одяг. Потім підводили до великої ями, ставили на коліна і розстрілювали.
В Акмечетці, за спогадами тих, кому вдалося вижити, ув’язнених убивали повільно. Їх морили голодом. А раз на кілька днів видавали баланду, «приправлену» всякою гидотою — а можливо, і отрутою. А потім спостерігали, як виснажені люди це перенесуть. В’язні корчилися від судом і просили поліцаїв їх пристрелити — щоб не мучитися.
В Акмечетці загинуло 14000 євреїв, у Богданівці — 54000, Доманівці — 18000, Мостовому — 32000, Виноградному — 20000.
За оцінками істориків, у таборах смерті Одеської області нацисти вбили 120000 в’язнів.
На всій території Трансністрії загинуло понад 260 тисяч євреїв.
Березова алея на честь Праведників світу
У єврейському гетто на Слобідці до весни 1944 року дожили близько 600 осіб. Більшість із них врятували, зуміли сховати одесити. Хоча окупаційна влада за надання притулку євреям розстрілювала.
Сьогодні цих людей називають «Праведники світу». В Одеській області таке звання присвоєно 203 нашим землякам. На їхню честь у Прохоровському сквері, де колись починалася «дорога смерті», поруч із меморіалом пам’яті жертв Голокосту, висаджено березову алею. Кожне дерево посаджено в пам’ять про людину, яка переховувала євреїв під час окупації.
Сьогодні свідки Голокосту знову зіткнулися з жахами війни. І після звільнення українських міст від рашистів там знаходять місця масових розстрілів, братські могили, катівні камери.
На окупованих територіях загарбники створюють фільтраційні табори. Загнаних туди українців нерідко примусово депортують у депресивні регіони Росії.
Фашистські злочинці, звинувачені в геноциді євреїв, на суді в Нюрнберзі були засуджені Міжнародним військовим трибуналом. Рашисти, винні у злочинах проти українського народу, також не повинні уникнути відповіді.
Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
