Зараз це вулиця В’ячеслава Чорновола
В історичній частині міста, від Великої Арнаутської до Пантелеймонівської вулиць, є в Одесі вулиця В’ячеслава Чорновола. Такою вона стала у 2008 році. Про життя цього Громадянина з великої літери, який увійшов в історію нашої держави, прочитайте, будь ласка, у нашому матеріалі: «В’ячеслав Чорновіл: 24 роки від дня смерті українського дисидента».
А тут ми з вами пригадаємо попередню назву цієї вулиці. Давним-давно вона називалася Новою, потім – вулицею Соколовської. Так ось, Софія Іванівна Соколовська народилася у 1894 році в Одесі, була більшовиком, професійною революціонеркою, тож рік її смерті – 1938-й – говорить багато про що. А ще вона була організаторкою кіновиробництва, директоркою кіностудії «Мосфільм».
Донька революціонерки
Її батьки – одеський адвокат і службовиця міської бактеріологічної станції – у молодості активно діяли в народницькому русі, мати навіть зазнала адміністративного заслання.
Очевидно, що яблуко від яблуні… Уже в гімназії Софія потрапила до кола революційно налаштованої молоді, і понеслося. У 1915 році вступила до ленінської партії більшовиків, а з 1917-го – у «верхах» революційної влади у Чернігові.
Прямо з II з’їзду КП(б)У її відправили в Одесу для організації антивоєнної та інтернаціональної агітації серед солдатів і моряків експедиційного корпусу країн Антанти. З листопада 1918-го була секретарем Одеського підпільного обкому КП(б)У, редакторкою газети «Комуніст», однією з організаторів та керівників «Іноземної колегії», яка вела революційну пропаганду у військах Антанти. Двічі її арештовували білогвардійці, але Олена Кирилівна (це було її підпільне прізвисько) втекла.
Директорка «Мосфільму»
Після Громадянської війни багато років працювала на високих посадах у партійній роботі в росії. Була делегаткою двох партз’їздів, а з 1930 по 1934 роки займала дуже «цікаву» посаду голови Центральної комісії з ЧИСТКИ радянського апарату. Потім керувала відділом ізб-читалень (це типу сільських бібліотек) Наркомату освіти РРФСР.
З червня 1937 року вона – директорка кіностудії «Мосфільм». Під час заборони фільму Сергія Ейзенштейна «Бєжин луг» на неї було покладено відповідальність за затримку з припиненням роботи над фільмом і «неприпустиму рекламу та ажіотаж, які створювалися навколо цієї постановки, вводячи в оману громадську думку».
Зараз складно зрозуміти, чому «партії та уряду» не підійшло бачення Ейзенштейном покладеної в основу сюжету «Бєжиного лугу» історії з «піонером-героєм» Павліком Морозовим, який заради «червоної» ідеї зрадив власного батька.
У тій ситуації Ейзенштейн відбувся малою кров’ю: йому довелося виступити з публічним самобичуванням у газеті. А ще автор «найкращого фільму всіх часів і народів» («Броненосець «Потьомкін») був усунений від викладацької роботи.
Спочатку розстріляли, потім вулицю назвали
Усю відповідальність поклали на Соколовську. 2 жовтня 1937 року її «зачистили». Вона була арештована разом із чоловіком, завідувачем сільськогосподарського відділу ЦК ВКП(б), за звинуваченням у шпигунстві та участі в контрреволюційній організації. Одразу ж газета «Советское искусство» охарактеризувала її діяльність на «Мосфільмі» як спрямовану «на наклеп і дискредитацію радянської дійсності».
«Французькою шпигункою» назвав її Сталін у розмові з болгарським комуністом Георгієм Димитровим 7 листопада 1937 року. Обвинувальний вирок був винесений у серпні 1938 року. Софію Соколовську розстріляли того ж дня… «Зачистили»… Що ж, стандартна для тієї жахливої епохи доля: «за що боролася, на те й напоролася».
Реабілітували Соколовську у 1956 році. Посмертно. І назвали її ім’ям вулицю.
Читайте також: Как 100 лет назад «революционные» террористы собирали в Одессе бомбы.
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
