Наприкінці минулого село Понятівка Роздільнянської громади відзначило свій 220-й день народження. Адже історія його розпочалася у листопаді 1804 року – саме тоді з’явилася перша писемна згадка про це поселення.
Селом же воно стало 1821-го, коли граф Понятовський збудував кам’яну однопрестольну православну церкву святого Йосипа Обручника, пізніше перейменовану на честь Святого великомученика Дмитра Солунського.
Ми ж розповімо про двох відомих в Україні жителів цього села з багатовіковими козацькими традиціями: Сергія Рахубенка та Євгена Вагнера.
Сергій Рахубенко: краєзнавець – нащадок козака
Краєзнавець Сергій Рахубенко
У Понятівці 1905 року народився відомий краєзнавець Сергій Рахубенко. Започаткований ним Ясенівський краєзнавчий музей Зеленогірської громади носить його ім’я.
Дослідник української давнини – нащадок чорноморського козака Павла Рахуби та туркені Фатіми Абази, які облюбували цей край в середині XVIII століття. Батько майбутнього історика Кирило був церковним старостою, а ази науки хлопчина опановував у церковно-приходській школі. Ще тоді малий Сергійко захопився дослідженням старовини, тому вступив до Одеського педагогічного інституту вчитися на історика.
Молодий педагог працював директором Бецилівської школи Роздільнянського району,1925-го почав активно займатися туристсько-краєзнавчою роботою зі школярами. Саме він відкрив поховання кіммерійців і скіфів та численні поселення давніх землеробів. Знахідки поповнили експозиції Одеського археологічного музею.
Згодом Сергій Рахубенко перебрався на Ширяївщину – він змушений був ховатися від репресій через дворянське походження дружини, графині Ганни Потоцької. Працював директором школи в Олександрівці, де неподалік віднайшов старослов’янське поселення.
З початком війни історик Рахубенко пішов на фронт, де воював артилеристом-розвідником.
Після перемоги, 1947-го, родина Рахубенків перебралась у Ясенове Друге, де Сергій Кирилович повернувся до улюбленої справи – вчителювання. У 1960-му створив Ясенівський краєзнавчий музей. До 1983 року він викладав дітям історію та німецьку мову. І досліджував із ними рідний край. Саме під час цих досліджень було віднайдено сліди давніх поселенців, які обживали Надкодимщину починаючи з епохи мезоліту, 15 тисяч років до нашої ери.
І сьогодні всі екскурсії в музеї розпочинаються з розповіді про видатного краєзнавця, який відійшов у інший світ 1997 року.
Євген Вагнер: академік з родини німецьких колоністів
Академік Євген Вагнер
У давнину привабила ця місцина і колоністів із Німеччини – вони заснували неподалік село Лангенберг («Довга гора»). Хоч село злилося згодом з повітовим містечком Понятівка, поселенці зберегли свій адміністративний устрій, школу та німецьке товариство.
Саме в родині колоністів у 1918 році народився майбутній академік Академії медичних наук СРСР Євген Вагнер, який закінчив лікувальний факультет Одеського державного медінституту.
З початком Другої світової війни лікар працював начальником хірургічного відділення евакуаційного шпиталю на Південно-Західному фронті. Проте за директивою Сталіна військового лікаря як німця відправили в табір у Казахстан. Тут Євген Вагнер жив у овочесховищі, спав на нарах та працював різноробом. Зі звільненням Одеси від фашистів зумів поновити свій медичний диплом та продовжити лікарську справу.
Його батько і брат, репресовані радянською владою, були розстріляні, а мати із сестрами 1944-го емігрували до Німеччини. Лише у 1990-х роках, вже будучи знаменитим хірургом, Євген Вагнер зміг зустрітися з родичами. Помер академік у 1998 році.
***
У Понятівці шанують своїх героїв і бережуть свою історію. Нині багато славних жителів села захищають Вітчизну від ворога.
Довідка «ОЖ»
Наприкінці ХІХ століття у Понятівці мешкали 1611 жителів, діяли православна церква, римо-католицький та єврейський молитовний будинки, у школі навчався 41 учень.
Тут працювали шість лавок, заїжджий двір, корчма, два парові млини, три вітряки та хлібна комора. Село було знамените своїм базаром та приваблювало негоціантів з багатьох куточків Одещини. Навіть власник пивного заводу «Ф. Енні та Ко» облаштував тут свої склади.
Цитата
Сергій Рахубенко: «Я прожив таке довге життя, тому що завжди в хвилину радості пам’ятав про хвилину горя і навпаки: в горі завжди знав, що настане хвилина радості – так влаштоване життя. Найгірше в житті – то відчай. А ще Господь подарував мені таке довге життя, щоб я впевнився: Бог є! І це не потребує жодних доказів!».
Читайте також:
