Ключові моменти:
- У селі Мала Василівка бібліотека перетворилася на багатофункціональний центр дозвілля для громади.
- З фондів вилучили майже тонну застарілої та російської літератури, активно оновлюють українські книги.
- При бібліотеці діє музей народознавства та проводяться освітні й культурні заходи для дітей.
- Центр також став волонтерським хабом: тут плетуть маскувальні сітки та збирають допомогу для ЗСУ.
Для створення статті автор «Одеського життя» Юрій Федорчук зустрівся та поговорив з бібліотекаркою Ларисою Лисенко та місцевими жителями, які беруть участь у роботі Центру дозвілля.
У матеріалі йдеться зокрема про дерусифікацію фондів. Ця інформація відповідає загальноукраїнській політиці оновлення бібліотечних фондів, що реалізується відповідно до рекомендацій Міністерства культури та інформаційної політики України.
У частині щодо волонтерської діяльності йдеться також про співпрацю з місцевими організаціями, зокрема волонтерським штабом «Архангела Михаїла» та благодійними фондами.
Замість дитсадка – бібліотека
Близько 40 літ трудиться бібліотекаркою в селі Мала Василівка Любашівської громади весела та невгамовна хранителька книжкової мудрості й народознавства Лариса Лисенко.
Її бібліотека не просто книгосховище. Це справжній клуб за інтересами, де сільська жінка популяризує скарби українського слова, народну обрядовість, а з початком війни ще й допомагає впроваджувати волонтерські ініціативи на підтримку ЗСУ та своїх земляків.
На початку 2022-го бібліотека переїхала в новостворений Центр дозвілля – майданчик для спілкування, розвитку і відпочинку для дітвори та молоді.
До цього, з 1960-го, сільська книгозбірня, яку Лариса Лисенко очолила у 1988 році, ташувалася в колгоспному клубі. Відтоді, з трьома курсами філологічного факультету Одеського університету імені Мечникова за плечима (завершити виш завадило заміжжя і народження донечки Наталки), вона, замість педагогічної, торує культурну ниву. І це їй чудово вдається.
Пані Лариса згадує, що в клубі, який насамперед слугує конторою ТОВ «Тилігул», їй працювалося добре.
Нинішня добротна будівля, куди перебралася бібліотека, стояла порожньою ще за радянської доби. Її звели для дошкільнят, проте дитсадок у селі так і не спромоглися облаштувати. Згодом планували переселити Маловасилівську сільраду, і лише з об’єднанням з Любашівською громадою приміщення, відремонтоване коштом громади та меценатів, вдалося підлаштувати під Центр дозвілля.
У новітньому культурному осередку Маловасилівки, що відчинив двері 13 січня, оселилися книгозбірня та музей народознавства з патріотичним куточком. Створено зони для проведення культурних, освітніх і патріотичних заходів, тренінгів та спортивних занять. Місцеві аграрії-землевласники й депутати селищної ради Володимир і Олена Патрікани допомогли облагородити прилеглу територію, а ще придбали десяток вишиванок для творчого колективу.
Тонну книжкового мотлоху здали в макулатуру
Останніми роками Лариса Лисенко регулярно очищає книжкові полиці від мотлоху російських видавництв та застарілих книг. Тож бібліотечний фонд вже доволі відчутно порідів.
– Внаслідок бібліотечної декомунізації та дерусифікації в макулатуру здали майже тонну радянської пропагандистської літератури, російських класиків. Оновлюємо бібліотечний простір відповідно до сучасних вимог і щоразу радіємо посилкам з україномовною та актуальною літературою, – розповіла Лариса Лисенко. – Прикро, але нинішнє підростаюче покоління стає більш залежним від комп’ютерів і смартфонів. Навіть немовлята замість соски вимагають телефон, тому намагаємося хоча б трохи зменшити залежність від гаджетів у дітей.
Задля цього бібліотекарка організовує для юних читачів тематичні книжкові розваги «Світлішає на світі, коли радіють діти». Всеукраїнський тиждень дитячого читання щоразу проходить під гаслом «Наближаємо Перемогу з книгою» з презентацією виставки книжних новинок «Книжковий дім відкритий всім». На Міжнародний день рідної мови діти, ознайомившись із виставкою «Наша мова, як пташка світанкова», активно долучаються до флешмобу читання вголос. Регулярно проходять ерудит-години, де юні читачі демонструють кмітливість і знання навколишнього світу, а переможців та учасників завжди заохочують цікавими призами.
З відкриттям Центру дозвілля Лариса Лисенко й гадки не мала, що стане головним менеджером розваг для сільської дітвори, бо через мізерну зарплату завклубом знайшла іншу роботу, і з культпрацівників вона залишилась тільки з техпрацівницею Інною Гринчишиною.
Тож, окрім читання книг, діти малюють, складають пазли, слухають музику, грають в шашки, шахи і теніс. Залюбки відвідують музей народознавства, де зібрано десятки експонатів ужиткового мистецтва та предметів старовини.
Рушники, праски і валіза фронтовика
Основою зібрання стали десятки вишитих рушників, картин, хусток та інших речей, які бібліотекарка Лариса Лисенко збирала ще з юності. Експонати зберігала дома, а деякі прикрашали ще стару бібліотеку.
Тепер у Центрі дозвілля під музей виділено окреме приміщення. Староста села Алла Колонтай, колишня завклубом Яна Стебловська, селяни Олександра Кучерова, Людмила Япарова, Валентина Шляхтіна, Олександр Борщевський, Любов Петькова та чимало інших принесли багато цікавих речей. Тепер тут є вишиванки місцевих майстринь Зої Борщенко і Катерини Зацнової, прядка, примус, глечики, залізні праски, навіть дерев’яна валіза, з якою повернувся до рідної домівки переможець над фашизмом, та багато іншого. Восьмикласниця Карина Бай поповнила експозицію власноруч виготовленим брелоком із національною символікою, які майструє для воїнів ЗСУ. Пообіцяла, що після війни влаштує в музеї персональну виставку своїх виробів.
Школярі залюбки відвідують музей старожитностей, а дехто з хлопчаків, побувавши з екскурсією, приводить туди своїх друзів, яким вже особисто переповідає історії експонатів, почуті від енергійної бібліотекарки.
В селі Мала Василівка також бережуть народні обряди, звичаї і традиції. Вшановують нелегку хліборобську працю обрядом «Обжинки», водять хороводи в долині Тилігулу навколо купальського багаття, влаштовують День вишиванки, ворожіння на Андрія тощо.
Коли починається аншлаг?
Офіс Центру дозвілля також слугує волонтерським хабом. Під його дахом об’єднуються сільські активісти, які плетуть маскувальні сітки.
Десятки чоловіків з Маловасилівського старостату воюють. На жаль, є загиблі, серед яких рідний племінник Лариси Лисенко.
Коли надходить замовлення на маскування, то в Центрі дозвілля починається аншлаг. Небайдужі жителі – дорослі і школярі – намагаються щонайшвидше сплести маскувальні сітки для ЗСУ. І разом зі смаколиками, в’язаними теплими шкарпетками, консервацією, насамперед маринованими грибочками, зібраними в Маловасилівському лісі, Лариса Лисенко доправляє вантаж в Любашівську публічну бібліотеку імені Володимира Панченка, в штаб волонтерської організації «Архангела Михаїла». Звідти посилки «Новою поштою» відсилають на фронт.
Певний час родини захисників, малозабезпечені сім’ї, переселенці та вразливі верстви населення з Маловасилівки отримували в Центрі дозвілля гуманітарну допомогу від Благодійного фонду «Добрий самарянин» та волонтерки з Одеси Катерини Єлісеєвої.
І квіти вирощує, і картопляниками пригощає
З приходом весни подвір’я культурно-дозвільного комплексу окрасилося двадцятьма кущами юки, висадженими особисто пані Ларисою, яка з юнацтва захоплюється квітами. Влітку-восени її подвір’я буяніє на все село барвистою веселкою, як ботанічний сад.
Також щовесни в селі стартує природоохоронна акція «За чисте довкілля». В долині Тилігул, де вже понад півтора століття жебоніє цілюще джерело, працівники старостату, закладу культури, товариства «Тилігул», комунальники та небайдужі селяни наводять лад біля річки, висаджують дерева та кущі.
Варто сказати, що Лариса Лисенко ще й вправна господиня. Її вишукані картопляники та голубці щоразу прикрашають святковий стіл Маловасилівського старостату на кожному Ковбасному фестивалі, а вдома бабусиними стравами залюбки смакують люблячі онуки Андрій та Олег.
Цифра
Маловасилівська сільська бібліотека – єдина книгарня на два села, де обслуговуються понад 200 читачів, з яких 55 дітей. Книжковий фонд нараховує більше восьми тисяч екземплярів.
Раніше ми розповідали про палаци, млини і підземелля без охорони та чому унікальна архітектура Любашівщини досі не має статусу пам’яток.
Нагадаємо, що у Любашівці є вчителька, яка виховує юних винахідників та має родичів з роду Бандери.
Читайте також про нацгвардійця з Одещини, який вперше побачив та обійняв доньку після 4 років неволі.
