Життя Одеси на карантині, вірніше, обсервації, 53 роки тому 1970 року, коли в місті вирувала холера. Якою вона була? І як до цього незвичайного життя ставилися самі одесити? Одеський письменник Олексій Надемлінський ділиться спогадами (з книги автора «Я хлопчик сивий»). Найцікавіша, до речі, картинка тих днів! Порівнюємо з днем сьогоднішнім.
Обсервація-резервація: випускали після карантину
1970 рік. Для одеситів цей рік запам’ятався серпнем. Того року в Одесі було зареєстровано випадки захворювання на холеру. Перший хворий помер. Місто закрили для в’їзду та виїзду. Не зовсім, звичайно: з одеською пропискою до міста все ж таки пропускали. А випускали іногородніх після п’ятиденної обсервації — народ заганяли в санаторії, що звільнилися, у них регулярно брали аналізи і за ними спостерігали лікарі.
Мої тітка Ніна і дядько Боря були тут у відпустці. І щоб виїхати до рідної Інти, їм довелося проходити цю саму обсервацію. Пам’ятаю, як ми відвідали їх у санаторії. Спілкування відбувалося через паркан. Недаремно одеський народ швидко перейменував обсервацію на резервацію.
Олексій Надемлінський
Настроювання одеситів під час холери
Пам’ятаю ще, що розповідав знайомий студент, який повертався із будзагону до Одеси. Дорогою він наслухався всіляких чуток. Аж до того, що вулицями трупи валяються і тільки собаки бездомні бігають. Маячня, звичайно. Одесити як хохмили до холери, так і продовжували хохмити під час неї.
Наприклад, із ресторанів часто долинала пісня:
…Ваше благородие, госпожа холера,
Судя по фамилии, вы жена Насера.
Двадцать граммов хлорки
В армянский коньяк —
Не нужна касторка —
Пронесет и так!…
(За моїми даними, музика Б. Окуджави, слова – Л. Заславського – О.М.).
Сезон провалився — ціни впали
По місцевому телебаченню товкмачили, що потрібно мити руки перед їжею, фрукти та овочі мити кип’яченою водою і обдавати їх окропом. Усюди пахло хлораміном. І все для профілактики ковтали тетрациклін. А мужики обговорювали питання — наскільки ефективно сухе вино як профілактика від холери.
Але були в цьому й позитивні моменти. Ціни на Привозі впали. Відпочиваючих приїжджих як вітром здуло: вони або поїхали або перебували в резервації. Можна було, проходячи Привозом, купити розкішні фрукти за смішною ціною.
Моя мама якось сказала: «Ніколи не думала, що мешканці Одеси у приватних будинках можуть забезпечити яблуками все місто».
Навчання «на віддаленні» 1970-го
Але найбільший плюс холери – заняття у школі 1 вересня скасували! Тобто того року 1 вересня у нас було в жовтні.
Згадала одна стара вчителька: «Коли оголосили про відміну занять, у моєму дворі таке почалося… Подібне я лише 9 травня 1945 року бачила — усі кричали, обіймалися, цілувалися та іншим чином висловлювали свою радість».
Бідолашних вчителів змусили раз на тиждень обходити учнів по домівках та роздавати домашні завдання. Чи треба говорити, що це була сізіфова праця? Домашні ці завдання ми виконували абияк… В Одесі це називалося ємно — «робити на хіп-хап». Тим більше, що самих учителів, схоже, як ми виконуємо завдання, особливо не турбувало.
«У мене ще так часто не цікавилися, як я какаю»
Втім, будинками ходили не лише вчителі. Були ще люди, які щодня обходили всіх мешканців та цікавилися їх самопочуттям. Людей цих спеціально звільнили з роботи на заводах, платили їм зарплату, і вони моніторили обстановку. Особливо спирався на наявність у населення рідкого випорожнення. Як сказав один старий у нашому домі: «За все моє життя в мене ще так часто не цікавилися, як я роблю, як за ці сорок днів холери». Сказано це було з одеськими інтонаціями та такими ж багатозначними паузами.
Як я зараз розумію, поява в Одесі холери була цілком закономірною. Річ у тім, що влітку у старій частині міста натиск води падав до мінімуму. Вдень вода з крана сочилася тонким струмком, а то й зовсім не йшла. Нормально вода з крана йшла вранці і пізно увечері… до півночі. Після 24:00 воду зовсім відключали. Одним словом, умови для дотримання гігієни були дуже низькими.
Вивіз сміття
А ще вивіз сміття. О, це взагалі окрема тема! Сміттєвих контейнерів тоді не існувало. За одним Богом відомому графіку до будинку під’їжджала сміттєвозка, що погано пахне. З неї виходив працівник і, заходячи на подвір’я, дзвонив у дзвіночок. Дзвіночок це був подібний до того, що гуркотів на останніх дзвінках у школах… тільки не такий ошатний, а зовсім навіть навпаки.
На цей звук вибігали мешканці з відрами і бігли до сміттєвозу. Якщо в цей момент когось не було вдома, сміття затримувалося в квартирі до наступного приїзду сміттєвозки. Одним словом, винос сміття перетворювався на цілу подію. Треба сказати, що покладали цей захід чи на пенсіонерів, чи на дітей-школярів. Іноді просили сусідів надати їм таку люб’язність.
Фото з відкритих джерел
Читайте також:
- Вибух на Каховській ГЕС: чи загрожує Чорному морю екологічна катастрофа
- Не купуйте продукти на одеських стихійних ринках, зараз це небезпечно – Держспоживслужба
- Прибирати та чіпати сміття на одеському узбережжі небезпечно – військові (відео)
