Гуморист, режисер, фотограф, співак Віталій Васильович Бублик не пам’ятає, коли вперше написав гумореску. А зараз їх – понад сто. Автор сам читає їх зі сцен районного чи сільських Будинків культури або просто в колі знайомих по пам’яті, з голови, як він каже.
Родом гуморист із селянської родини, що з діда-прадіда мешкала в селі Олексіївка на Кодимщині. Тут він закінчив восьмирічку, а середню освіту здобув у Шершенцях. Потім – армійський вишкіл, а за ним — режисерське відділення Одеського культосвітнього училища.
Тут, на батьківщині, зустрівся зі своєю Любов’ю.
— Ми зустрілися на весіллі у товариша. Бачу, сидить навпроти мене така гарна, кучерява дівчина, — сміється Віталій Васильович.
З того часу Любов стала його супутницею життя і джерелом натхнення. Разом підняли троє діток, дали освіту.
Віталій завжди захоплювався творами Павла Глазового і Степана Олійника.
— Життя ніби усіяне сюжетами. Мої гуморески скоріше схожі на анекдоти. Людям подобається, вони веселяться, і я щасливий. А ще гумор допомагає у найважчих життєвих обставинах, і у боротьбі з ворогом — найбільше, — ділиться гуморист.
Жодна з його гуморесок не мала паперового варіанту — до сьогоднішнього дня.
І поки Віталій Бублик заводить зошита, щоб записати всі свої твори, насолоджуймося першою, надрукованою на сторінці «Одеського життя».
Гумореска «Гуманітарна допомога»
Ганс з Німеччини приїхав,
До Кодими завітав.
По базару як пройшовся,
Білим, як той привид, став.
— Ой, води, води подайте,
Бо я зараз упаду!
Склянку, що йому подали,
Випив, бідний, на ходу.
— Що таке? – його питають, —
Чом ти духом занепав?
— Тут така, бачте, халепа,
Свої туфлі я впізнав!
Уторік, як допомогу,
Свої речі надіслав.
Але зовсім не для того,
Щоб хтось ними торгував.
