«Головне та улюблене місце у нашому будинку – це кухня!» – каже Тетяна Дукова, запрошуючи мене до свого великого, добротного будинку, який знаходиться у селі Криничне Болградського району.
Тільки переступивши поріг просторого приміщення, я починаю розуміти, чому. У центрі кімнати стоїть довгий стіл, і це означає, що люблять приймати гостей. Стіни прикрашені сувенірами, здебільшого привезеними з Болгарії: тут знають і шанують традиції предків.
І аромат … Аромат свіжоспеченого хліба. Вдихнувши його, просто застигаєш і переносишся в далеке дитинство, згадуючи бабусю, яка раз на тиждень наче занурювалася в якесь таїнство: замішувала тісто, формувала великі хліби і відправляла їх у піч. А через деякий час, не відразу, кликала мене до столу, відламувала скибку хліба, що ще димився, посипала його сіллю і червоним перцем і нарешті давала мені поласувати. Нічого смачнішого я не їла!
У цьому будинку прекрасні традиції минулого живуть і сьогодні.
Тетяна Дукова завжди цікавилася предметами побуту та обрядами своїх предків і дуже рано навчилася пекти хліб. Головним її натхненником у цьому питанні була бабуся. З дитинства їй подобалося, коли в будинку готувалися до свята Гергьовден (Георгієв день), оскільки цього дня випікалися обрядові хліби.
Читайте також: В Одесі презентували журнал про болгарів України
— Приготування хліба займає 16 годин. З ранку чоловіки займаються приготуванням курбана (страви з молодого баранця), а жінки готують все необхідне для випікання хліба. Невістка надягає своє святкове вбрання (в селі Криничне – це обов’язково сукня з атласу) і приносить додому «мовчазну воду». Вона так називається, тому що молода жінка повинна принести воду з колодязя, зберігаючи повне мовчання: ні з ким і ні за яких обставин дорогою не розмовляючи. А вдома вже було підготовлено спеціальний посуд для замішування хліба, обов’язково прикрашений бузком, — із хвилюванням розповідає Тетяна.
Так починається процес замісу хліба. З інгредієнтів необхідні тільки дріжджі, борошно, вода та сіль. Проте за формою хліби, випечені цього дня, відрізняються один від одного. Їх має бути чотири. Найголовніший – це увчарка – круглий хліб із символами: розташований по колу незамкнений джгут – загін для овець, непарна кількість маленьких кульок із тіста – вівці, джгут у вигляді гака – палиця пастуха та фігурка людини – сам пастух. Таких хлібів мало бути два. Один відносили пастуху, а другий залишали собі.
Підготовлені хліби перед випічкою з традиційними гілочками бузку
Другий за вагомістю хліб — боговиця. Це округлий хліб трохи плоскої форми, прикрашений зверху чотирма перехресними джгутами, покладеними на поверхні у вигляді квітки, що символізує сонце і весняне пробудження природи.
Також випікали рангел — фігурно переплетений хліб з двох або декількох джгутів, обов’язково з наскрізним отвором посередині. В отвір вставляється чаша з вином і підноситься учасникам трапези, щоб кожен покуштував шматочок хліба, змочивши його у вині.
Читайте також: Тодоровден: на Одещині болгари відзначили свято родючості та коней
І на честь Святого Георгія випікали коровай — високий святковий хліб, що виготовляється з різної кількості переплетених джгутів, які кожна господиня робить залежно від традицій своєї сім’ї.
Коли хліби виймали з печі і курбан вже був готовий, на вулиці встановлювали довгі столи, і всі жителі кварталу виносили туди хліби, курбан та інші страви. Сідали, славили Святого Георгія, бажали один одному миру та здоров’я, за частуваннями будували нові плани та раділи життю.
Цю традицію жителі Криничного (стара назва села – Чушмелій) зберігають вже понад 200 років. Її їм передали їхні предки, що заселили Буджак, рятуючись від турецького поневолення. Нинішнє покоління має передати її далі. А для того, щоб ця традиція стала надбанням не лише місцевих жителів, а й усієї країни, Тетяна Дукова подала заявку на внесення цих обрядових хлібів до Національного списку нематеріальної культурної спадщини України.
Процес затвердження почався ще в 2021 році. Після проходження всіх процедур і відповідних експертиз Георгівденські хліби села Криничне у лютому 2023 року включені до заповітного списку і тепер офіційно є нематеріальним багатством нашої країни.
Читайте також:
- Інклюзивний центр на Одещині отримав багато допомоги від благодійників
- Газету «Одеське життя» відправили на Донбас
- Як вчителька молодших класів стала військовим психологом
