На легендарному Привозі навіть звичайна покупка перетворюється на виставу, де гумор — головна валюта, а гостре слово цінується більше, ніж решта. Черговий діалог між продавцем і покупчицею знову довів: одесити не торгуються — вони ведуть перемовини з душею і характером!
– Ну, і хто… Здеся… Поторгуватись!? Шо ви так запихались? Я не збираюся з вашим товаром у подорож. Скільки коштує оце от?
– Це шикарне са…
– Не треба! Не треба вголос! Я у вас не питаю, як воно зветься, і не треба мені свідоцтва про народження. Скільки коштує?
– П’ятдесят.
– !!?? П’ятдесят чого?
– П’ятдесят… грошей.
– За весь шматок?
– Та ні… за кілограм.
– А тута скільки?
– А тута півтора.
– А якщо я зважу?
– Не треба погрожувати. Кіло триста.
– Це забагато.
– Подивіться на шкірочку, це ж на каструлю борщу вистачить.
– Шо, мені нема з чого борщ зварити?
– Та подивіться на ширшину! Знаєте, чим годували цю красуню… Прямо як вас.
– Не зрозуміла!?
– У сенсі… самими вітамінами… кошерними. А колір? Це ж картина Рєпіна. Під чарочку — саме те.
– Та шось воно на мене не дивиться… зовсім.
– Ой, так ви йому усміхніться. Може, ви споріднені душі.
– Ви мене вдруге намагаєтесь образити.
– Та боронь боже! Ви понюхайте… Це ж не са…, перепрошую, це ж французький парфум…
– Ну-ка, зважте! Ну і де тут кіло триста? Тута кіло сто п’ятдесят…
– Так я підкручу ваги — і буде кіло триста.
– Сорок за весь шматок.
– Бійтесь бога… 55.
– 45 — і я пішла.
– Ну й ідіть. Тільки недалеко. 50.
– Я вдома перевірю вагу.
– Ображаєте… Вага точна — по-божому, 150 на кіло. І не треба мене вмовляти, я так згоден.
Марина ГАРНІК
А ще ви можете дізнатися:
- Де та як живуть найкращі городники Одещини?
- Одеський Хелловін: гарбузи, усмішки й море тепла замість жахів (фоторепортаж);
- Що потрібно Одесі: мер чи військова адміністрація? — Думка одеситів (відео).


