Тати-янголи і діти, що завжди чекають їх
За кожним військовим, який не повернувся, стоїть історія. І часто – маленька рука, що чекає на дотик, якого вже не буде.
Тато Кіри – військовий журналіст Дмитро Лабуткін. Він загинув разом з побратимами поблизу Дебальцевого 16 лютого 2015 року. Дівчинка була ще зовсім маленькою, але саме вона першою відчула, що тато не повернеться з чергового завдання.
– Нам розповідали, що перед Дебальцевим Діма казав, що ніколи не здаватиметься у полон, не стане перед сепаратистами на коліна – краще вже смерть… Так сталося, що перед ним його побратими і командири стали на коліна, − змахуючи сльозу, каже мати героя.
А сама Кіра з мамою вже у 2022 році, вкотре тікаючи від війни, переїхали з України у Велику Британію.
***
Віктор Соловей був тим, про кого кажуть: випромінює добро. Завжди готовий підтримати, допомогти, в руках його «горіла» будь-яка робота. У сім’ї троє дітей: середній син став на захист Батьківщини у 2023 році. А вже за кілька місяців мобілізували і тата. У 2024 Віктора Миколайовича визнають безвісти зниклим на Східному напрямку. А ще через півроку – загиблим.
Наймолодшою дитиною є донечка Ілона. На момент загибелі тата їй було 12 років.
– Він не помер, просто дуже далеко… Адже я досі відчуваю папину любов і тепло.
Це не втеча від реальності – це форма дитячого захисту
Людмила Комашко, PhD в галузі психології, кризовий психолог, розповіла, що діти після втрати батька на війні проходять декілька етапів свого горя.
– Процеси горювання в дітей і дорослих не сильно відрізняються, швидше за все, можна сказати, що в кожної людини свій шлях переживання втрати. Дитяче горе так само, як і доросле, проходить низку стадій. Але ці стадії дуже умовні.
- У першій стадії людина не вірить у те, що відбувається, заперечує це. Ця стадія проходить досить швидко і може мати різні прояви: мовчазний відхід, малорухливість, загальмованість, автоматичні рухи, метушлива активність.
- Друга стадія – людина відчуває свою провину за те, що трапилося. Переживає, що не змогла вплинути на події, щось не встигла, чогось не сказала. Маленькі діти можуть почати ламати іграшки, влаштовувати істерики, підліток раптом перестає спілкуватися з матір’ю, «нізащо» б’є молодшого брата, грубо поводиться з учителем.
- Третя стадія – злість на подію, приміром на батьків, які його «покинули», на Бога, який «забрав» близького.
- Четверта стадія – прийняття, осмислення того, що сталося, і розуміння, що необхідно жити далі.
– А наскільки дитина пристосується до нових умов після втрати – залежить від дорослих. Процес горювання і його тривалість у кожного індивідуальні й залежать від багатьох чинників. У нормі проживання втрати триває від півроку до року. Але люди можуть застрягати на будь-якій стадії і не вибратися з неї протягом усього життя. Тому і для дорослого, і для дитини важлива людина, яка буде її підтримувати деякий час.
Читайте також: Де в Одесі отримати безоплатну психологічну підтримку: адреси, телефони, поради
Не приховуйте сліз від дитини
Головне у цьому випадку бути відвертими та емоційними. Нехай мова ваших жестів передає те, що реакція дитини має для вас велике значення.
– Якщо ваші очі наповнилися сльозами, не приховуйте цього. Покажіть дитині, що плакати не соромно. Заборона сліз неприродна для дитини і навіть небезпечна, але не потрібно примушувати дитину плакати, якщо вона не хоче. Говоріть з нею про свої власні почуття. Будь-які слова підтримки, які ви використовували у спілкуванні з дитиною, будуть доречні й у цій ситуації.
Як пояснити дитині смерть батька
Кризовий психолог Людмила Комашко каже, що повідомити дитині про смерть близької людини потрібно вміло – ідеально було б дотримуватися трьох етапів: підготовка до розмови, сама розмова і час після розмови.
– На першому етапі важливо обрати момент, коли і у вас, і у дитини буде достатньо часу, щоб побути поруч та відповісти на всі запитання. Також подбайте про місце – тихе і затишне, де вас не відволікатимуть. Чесність і відверте називання речей своїми іменами – найкраще рішення при розмові про смерть з дитиною.
Під час розмови намагайтеся бути спокійним та чуйним. Для повідомлення використовуйте прості слова, відповідно до віку та рівня розвитку дитини. Говоріть прямо, короткими простими реченнями та обов’язково робіть паузи для того, щоб дитина могла відреагувати чи поставити запитання.
Якщо дитина молодшого віку і не зовсім розуміє поняття смерті, можете додати кілька коротких роз’яснень. Тут у нагоді можуть стати книжки відповідно до віку чи мультфільми.
Наприкінці такої розмови обов’язково слід максимально зрозуміло розказати дитині про подальший алгоритм дій. Зокрема, про ритуали похорону та вшанування пам’яті померлого. Дорослий має допомогти дитині зробити вибір щодо того, чи хоче вона брати участь у прощальних церемоніях.
Після розмови та церемоній прощання важливо поступово повертатися до життя. Присвятіть близькому спілкуванню з дитиною найближчі кілька тижнів після втрати. Адже переважна більшість людей починає запитувати та більше сумувати через деякий час після втрати.
У 70% випадків дітям та дорослим може допомогти занурення в нормальне соціальне середовище. Тому дітям, які пережили втрату, важливо брати участь у шкільному житті, яке допомагає підтримувати рутину та стабільність.
Стаття по темі: Відрізняємо справжнього від фейкового: як обрати професійного психолога
Чи потрібна дитині професійна психологічна допомога?
В окремих випадках досвід переживання втрати може бути особливо складним, болісним, і може бути недостатньо ресурсів підтримки, щоб впоратися з цим досвідом. Якщо ви бачите, що цей досвід є особливо складним для вас і для дитини, якщо, попри час, вона має стійкий емоційний дистрес, є значні порушення поведінки, функціонування дитини в основних сферах життя – важливо вчасно звернутися по фахову психотерапевтичну та соціальну допомогу.
Поведінка дітей після втрати може змінитися: особливості залежно від віку
Однією з ознак, що дитина втратила когось із близьких, є її різка зміна поведінки. Характерні риси того чи іншого вікового періоду розглянемо на прикладі смерті батьків.
У віці до двох років
- дитина ще не може зрозуміти смерть батьків, але помічає їхню відсутність та емоційні зміни в тих, хто про неї піклується. Навіть маленька дитина може стати дратівливою, більш крикливою;
- можуть змінитися звички харчування, можливі розлади кишківника або сечовипускання;
- у віці близько двох років діти знають, що якщо людей немає в полі зору, їх можна покликати або знайти. Тому пошуки померлого – типовий вираз горя в цій віковій групі. Може знадобитися час для того, щоб дитина усвідомила, що тато не повертається. Ці діти потребують надійного, стабільного оточення, підтримання заведеного порядку харчування і сну.
У віці від трьох до п’яти років
- дітям цієї вікової групи потрібно знати, що смерть не є сном. Їм потрібно м’яко пояснити, що тато (мама) помер і ніколи не повернеться;
- дитина може раптом почати боятися темряви, відчувати періоди смутку, гніву, тривоги;
- можливі проблеми з кишківником і сечовим міхуром, болі в животі, головні болі, поганий настрій, повернення до минулих звичок (смоктання пальця тощо);
- з цього віку діти можуть також думати, що дещо з того, що вони зробили чи не зробили, могло стати причиною смерті (наприклад, якщо не дав батькам іграшку); їх потрібно запевнити, що це не так;
- корисно згадувати з дітьми деякі позитивні або особливі речі, які батьки робили з ними, наприклад спільні ігри, свята.
У віці від шести до восьми років
- Діти все ще відчувають труднощі в розумінні реальності смерті, невизначеність та ненадійність:
- можуть поводитися в класі у невластивий своєму характеру спосіб, проявляти гнів на адресу вчителів;
- їх бажано підготувати до запитань з боку інших людей, порадити їм говорити просто: «Мій тато (або інший близький) помер». Але дитина має сама вирішити, кому вона хоче відкритися.
У віці від дев’яти до дванадцяти років
Переживання втрати призводить до протилежного почуття безпорадності, тому в дітей можуть розвиватися проблеми, пов’язані з ідентичністю:
- вони можуть приховувати свої емоції, але ображатися на зауваження в школі, погано вчитися, битися, бунтувати проти авторитетів;
- можуть намагатися взяти на себе роль матері або батька. Це не повинно заохочуватися;
- дітям, які сумують, потрібно дати зрозуміти, що бути все-таки щасливим і радіти поточним подіям – це природно і не ображає пам’ять померлого.
Перехідний вік (13-15 років)
Найскладніший період для переживання горя:
- підлітки часто шукають допомоги поза домом, почуваються в ізоляції, відчувають, що друзі уникають їх або не знають, що сказати;
- можуть відчувати депресію, тікати з дому, змінювати друзів, вживати наркотики, ставати сексуально розбещеними або навіть мати суїцидальні нахили;
- можуть намагатися захистити того з батьків, хто залишився, зберігаючи мовчання про свої почуття.
Ви також можете дізнатися: Що відбувається із нашою психікою під час війни?
Якими є найчастіші помилки дорослих, які намагаються допомогти дитині у горюванні?
Не говорять чесно про смерть, а вигадують історії про відрядження, переїзди, інші причини відсутності, де померлий нібито ще живий.
Чим це загрожує? По-перше, брехня знецінює переживання дитини, вона вчиться сумніватися у своїх почуттях, не довіряти їм. По-друге, дитина може вирішити, що людина його покинула, тому що не любила її або вона була поганою. Також дитина може чекати на повернення, сподіватися на зустріч. І чим довше триває очікування, тим болючіше відбувається зустріч із реальною правдою і, швидше за все, відбудеться подвійна травматизація – розчарування в тих, хто обманював, втрата до них довіри, зруйновані надії на зустріч і біль втрати.
Не дають можливості попрощатися з померлим, особливо якщо дитина хотіла попрощатися.
Важлива не сама процесія похорону, а можливість прощання з близькою людиною. При прийнятті рішення потрібно враховувати вік дитини, ступінь спорідненості та близькості з померлим, а також наявність дорослих, що опікують. Тіло, особливо для маленької дитини, це те, що може дати розуміння, що людини вже немає. Можна так і пояснити: «Його/її тіло не дихає, він/вона не зможе говорити або грати з тобою».
Для старших дітей – пояснити перед церемонією, що відбуватиметься, відповісти на всі запитання. Якщо фактичне прощання не відбулося, то важливо хоча б сходити на могилу вже після поховання, написати листа, намалювати малюнок і там залишити, покласти квіти. Для дитини це буде важливим.
Хочуть зупинити сльози, агресію і смуток дитини, надто відволікають на інше проведення часу, не даючи прожити всі стани горя (шок, заперечення, образа, агресія, торг, смуток). Або, навпаки, лякаються висловлювання позитивних емоцій, сміху.
Найчастіше це страхи самих дорослих не впоратися з потоком почуттів. Дитина розвивається і росте, знаходиться в постійному процесі змін, вона може щиро плакати і сумувати, а через 5 хвилин так само щиро сміятися, грати, і це не применшує її горювання. Так вона проживає своє життя, перебуваючи в моменті тут і зараз. Дитина відчуває емоційне тло, яке панує в сім’ї, і стримуватиме свої переживання також, намагаючись допомогти дорослим. І тут, знову ж таки, може виникати недовіра до своїх почуттів та почуттів інших людей – коли відчувають одне, а називають протилежне. Краще називати стани своїми іменами, звичайно ж, не вихлюпуючи на дитину всі переживання, але і не пригнічуючи їх. Коли дорослі кажуть: «Мені боляче/сумно/страшно»; «Я сумую»; «Я поплачу, мені стане легше» – вони показують приклад того, що горювати можна, що природно так почуватися, коли хтось помирає.
Перекладають на дитину ролі померлого (батька/матері/брата/сестри).
Часто це супроводжується словами: «Тепер ти за старшого». Цього робити в жодному разі не можна, навіть із найкращих спонукань. Дитина повинна зберегти свою роль, бути самою собою, не покладаючи на себе тягар чужої відповідальності. Можна брати якісь риси в приклад, як у померлого, пишатися ними, але не порівнювати себе цілком за участю цього члена сім’ї, не виконувати його функції. Потрібно підкреслювати індивідуальність дитини і важливість її особистості, її особливостей, відмінних від інших, тим і цінних.
Вшанування пам’яті загиблого може допомогти дитині пережити втрату?
Важливо допомогти дитині зберегти пам’ять про своїх близьких. Тому продовжуйте говорити про них з дитиною та обговорюйте спогади про них. Це допомагає дитині відчути, що важлива для неї людина може фізично померти, проте вона може продовжувати любити її, згадувати та говорити з близькими про неї.
Найважчим буде перший рік після смерті людини, коли ви проживатимете «перші дати»: дні народження, свята чи роковини смерті. Але важливо присвятити ці дні пам’яті про того, хто помер: поговорити з дитиною про почуття, відновити приємні спогади або зробити щось особливе в пам’ять про померлого.
Горювати за померлими – це нормально
Тому варто дати собі і дітям час для природного проживання горя.
У кожної дитини, що втратила тата на війні, тепер інший світ, – тихіший, доросліший, складніший. Але в цьому світі має залишитися місце для любові, підтримки і віри в те, що життя триває. Ми не можемо заповнити втрату, але можемо не дати їй розростися в порожнечу.
Ці діти – не тільки біль нашої нації. Вони – її майбутня сила.
Коли ми підтримуємо їх, ми не просто дбаємо про тих, хто залишився. Ми відповідаємо перед тими, хто вже ніколи не повернеться.
