Не залишитись сам на сам із проблемою
Пані Наталя отримала звістку про зниклого безвісти чоловіка. Він пішов воювати добровольцем ще в перші дні повномасштабного вторгнення. Вони з чоловіком були дуже близькими людьми, тому невизначеність щодо його долі є для жінки найтяжчим тягарем. Вона не бачила сенсу у подальшому існуванні та навіть мала намір піти з життя.
– Якось пішла до Центру первинної медико-санітарної допомоги і побачила, що там є кабінет психолога, – розповідає пані Наталя. – Без особливих надій щось змінити зайшла до кабінету, бо не було вже сил носити це горе в собі. Хотілось комусь все розповісти. Почала спілкуватися з психологинею. Коли мене вислухали, вже стало легше. У нас відбулось ще десь 5-6 зустрічей. Потім, поступово, я знову почала звертати увагу на те, що відбувається навкруги, пішла на заняття з йоги, перестала втрачати вагу і почала якось відновлюватись. До психологині приходили й інші жінки, що втратили чоловіків на війні. Я з ними спілкувалась і зрозуміла, що повинна жити заради віри та надії, що мій чоловік знаходиться десь у полоні, що він живий і повернеться.
Пан Леонтій, 84 років, залишився сам після відʼїзду дітей та онуків до Німеччини. Людині похилого віку дуже складно обходитись без сторонньої допомоги.
– У ситуації, аналогічній моїй, знаходиться багато літніх людей, – каже чоловік. – Вони не витримують життя без допомоги, помирають. І я навіть перестав без потреби виходити на вулицю, щоб не дізнаватись, що ще хтось із друзів чи знайомих важко захворів, чи пішов з життя. Сусідка порадила поспілкуватися з психологом у Центрі первинної медико-санітарної допомоги. Поставився до цього без ентузіазму, бо хто такий психолог, не дуже розумів. Коли був молодий, про цю професію ми навіть не чули. Але психологом виявився чоловік середнього віку, цікавий співрозмовник, який допоміг мені покращити настрій та знайти справу до душі. Оскільки все життя я працював на підприємствах, вмію ремонтувати різну техніку. Ось тепер і допомагаю членам нашого клубу пенсіонерів з приведенням до ладу мікрохвильовок, ламп, електрочайників, телевізорів. Життя моє має якийсь сенс.
Якщо страх не вдається подолати
– Страх повітряних тривог, прильотів – це нормальна реакція людини, – каже Віталій Абросимов, психолог Одеського центру первинної медико-санітарної допомоги №3, який працює за підтримки міжнародної організації допомоги у кризових ситуаціях FHI360. – Девʼять з десяти людей спроможні подолати панічні атаки, страхи самостійно, але комусь це не вдається, і тому допомога психолога не буде зайвою. Є навіть випадки, коли цей страх, його подолання за рахунок внутрішніх резервів, дозволяє людині стати сильнішою.
Віталій Абросимов підкреслює, що сьогодні когось до психолога направляють сімейні лікарі, психіатри. Направляють для роботи, перш за все, з емоційним станом людини. А потім може зʼясуватись, що пацієнту необхідна допомога лікарів інших спеціальностей – кардіолога, пульмонолога, ендокринолога, бо негативний психологічний стан вже почав позначатись на погіршенні стану здоровʼя. Оскільки психолог працює у Центрі первинної медико-санітарної допомоги, де є сімейні лікарі, направити людину до потрібного фахівця значно простіше, ніж у випадку, коли б людина шукала його самостійно. І така потреба може виникнути як у дитини, так і у пацієнта значно старшого, десь за 80 років. Від руйнівного впливу стресу не застрахований ніхто.
Горе, яке треба пережити
У стані горювання на сьогодні знаходяться дуже багато людей. Втрата родичів та близьких, невизначеність ситуації, як у пані Наталі, втрата можливостей для реалізації свого таланту, інтелекту, втрата домівки і перетворення на людину, яка вимушена подорожувати з надією знайти надійний та комфортний прихисток, – від всього цього потерпають люди різного віку, професій, життєвого досвіду.
– Особливо важко працювати з тими, хто втратив рідних чи близьких, – каже Віталій Абросимов. – Важливо, щоб померла людина зайняла своє місце в їх пам’яті. З нею можна розмовляти, її можна пам’ятати, ви маєте право на емоції, але ви маєте усвідомити її смерть, а не жити минулим і страждати від почуття провини.
У нормі в перші пів року після втрати повинні з’явитись перші позитивні емоції. Глибоку депресію людина повинна пройти протягом місяця.
Жінкам легше переживати горе, тому що в нашій культурі жінки проявляють емоції. Чоловіки, навпаки, повинні бути мужніми і тримати все в собі. Хоча вони насправді важче переживають втрати, ніж жінки.
За офіційним протоколом, зустрічі з психологом тривають вісім тижнів з розрахунку 1-2 зустрічі на тиждень. Але кожна ситуація індивідуальна.
– Є люди, які після 1-2 зустрічей з психологом здатні побудувати свою програму виходу з кризи, щоб подолати негативні психологічні моменти, – продовжує Віталій Абросимов. – На мою думку, психолог і повинен допомогти людині віднайти додаткові ресурси, щоб вийти з кризи та будувати своє життя далі, хоч які б зовнішні обставини не складалися.
Адреси медичних закладів Одеси, які надають безоплатну психологічну допомогу як окремим громадянам, так і родинам
Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2
– Обсерваторний провулок, 8, тел. (048) 725-20-70;
– психолог: вул. Добровольців (Маршала Говорова), 26, каб. №4, тел. (048) 746-66-00.
Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3
– Фонтанська дорога, 30/32, тел. (048) 788-97-03;
– психолог: каб. №9, тел.: (073) 032-03-33, (073) 735-91-12.
Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4
– вул. Левітана, 62, тел.: (048) 705-87-19, 705-87-20;
– Інтегрований центр психологічної допомоги: тел.: (050) 577-74-58, (050) 577-74-27.
Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5
– вул. Семена Палія, 83/1, тел. (048) 772-36-01;
– Інтегрований центр: пр-т Добровольського, 159, тел. (050) 577-73-12.
Центр первинної медико-санітарної допомоги № 16
– вул. Івана та Юрія Лип, 1, тел.: (048) 740-73-55, 740-73-60;
– психолог: вул. Житомирська (Академіка Гаркавого), 2, каб. №327, тел. (063) 185-91-66.
Центр первинної медико-санітарної допомоги № 18
– вул. Героїв оборони Одеси, 52, тел. (048) 755 03 57;
– психолог: вул. Отамана Чепіги, 54, каб. №226, тел. (048) 795-53-01; вул. Торгова, 29/31, каб. №523, тел. (048) 726-55-10.
Дитяча міська поліклініка № 1
– вул. Праведників світу, 36, тел. (048) 720-02-95;
– психолог: каб. №2, тел. (096) 027-33-27.
Дитяча міська поліклініка № 2
– вул. Владислава Бувалкіна (Генерала Бочарова), 59;
– психолог: каб. №330 і №511, тел.: (048) 711-41-84, (063) 805-58-84.
Дитяча міська поліклініка № 3
– вул. Єврейська, 11;
– психолог: каб. №33, тел. (048) 763-02-20.
Дитяча міська поліклініка № 4
– вул. Добровольців (Маршала Говорова), 26, тел. (048) 705-33-97;
– психолог: каб. №310, тел.: (063) 322-99-96, (067) 387-01-68.
Дитяча міська поліклініка № 5
– вул. Генерала Петрова, 80;
– психолог: каб. №31, тел.: (048) 762-43-92, (067) 296-42-79.
Дитяча міська поліклініка № 6
– просп. Ярослава Мудрого (Академіка Глушка), 32а, тел. (048) 708-09-70;
– психолог: каб. №324, тел.: (093) 509-70-70, (098) 509-70-70.
Дитяча міська поліклініка № 7
– вул. Старопортофранківська, 46, тел. (048) 793-35-64;
– психолог: каб. №23, тел. (063) 170-03-18.
Дитячий консультативно-діагностичний центр ім. акад. Б.Я. Резніка
– вул. Дворянська, 10, тел. (048) 726-74-48.
Міський центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом
– вул. Мечникова, 132/7, тел. (048) 771-75-46.
Читайте також:
