Одеському березню здалось, що він — літо. Сталося це наприкінці місяця. От таки видався місяць: погодні умови — на всякий смак. Сьогодні — вітер і високий градус (не тільки на термометрі). Я ще й про «напряг»…
Люди по дорозі скидають куртки. Бо ж жарко. А отих «градусів» — досхочу. Чесно кажучи, вже перестала рахувати, скільки їх було сьогодні, отих повітряних тривог… А ще — рашистські ракети. І поранені. Серед поранених — діти…
Виходжу на вулицю. Знов залунала тривога. Жінка з дівчинкою поспішають до укриття, дівчинка каже: «Мені страшно…». Мати привертає увагу доньки на горобця:
— Он дивись, який маленький, сидить собі, йому ж не страшно…
Так, здається, горобець таки вже звик. Як і вуличний котик, що розлігся собі на вулиці, сонечку радіє. У людей — хто як… І коли як…
А на вулиці — таки майже справжнє літо. Природа намагається докласти зусиль, аби люди хоч трохи пораділи, вдихнули повітря, помилувались зеленими кущами. В деяких місцях вони — як у травні, в деяких — не поспішають. А ці квіти… Невже ще березень?
Кота Гошу хазяйка вигулює на повідці. Кіт Гоша собі ціну знає, такий красень, та ще й у «костюмчику». Позувати не дуже хоче…
Дві подруги сидять собі за стільцями на Пастера, п’ють капучино:
— В кожного — свій стан нервової системи. Я приймаю… (йде перелік).
— Не треба так багато приймати… Мій лікар каже, що…
— Не знаю, що там каже твій лікар… Я без цього і цього не засинаю…
До дівчат хоче приєднатися з порадами «про лікування нервів» жінка. Їй це не вдається…
Тривога-відбій… Тривога-відбій…
Біля вуличного лотка з овочами йде невеличка суперечка:
— Був прильот!..
— Не було ніякого прильоту! Все збили. То уламки.
— Ось же пишуть, що…
— А ви ці канали навіщо читаєте? Вони ж ворожі!
— Як це ворожі?!.. Це наші канали!…
— Вони не наші. Бо брешуть!
На фоні цього «непорозуміння» хлопець голосно питає когось по мобільнику:
— Ти як?! Я вже годину не можу тобі додзвонитися!..
…Добігає кінця «багатопогодний» (у всіх сенсах) одеський воєнний березень.
Тривоги-ракети… Майже літо. І квіти…
Фото авторки