14 березня у матеріалі «Макрон збирається відправити французькі війська до Одеси» ми розповіли про те, що президент Франції озвучив такі наміри на перспективу. Але таке в нашому місті вже бувало. Коли та як французькі війська опинилися в Одесі, читайте в авторському блозі Валерія Боянжу.
У наших публікаціях про перейменування одеських топонімів ми розповідали про «колишні» вулиці Жанни Лябурб та Іноземної колегії, і там згадували, що назви ці були пов’язані з… перебуванням французького військового контингенту в Одесі в 1918-19 роках.
Так от тепер, якщо плани Макрона реалізуються, це буде вже, образно кажучи, «другий тур Марлезонського балету» (ну хто ж не пам’ятає цю крилату фразу з фільму «Д’Артаньян і три мушкетери»?). Тому з легкої руки Емманюеля Макрона, якщо вже тема «в масть», розповімо про перше «пришестя» французьких військ до Одеси.
Війська Франції в Одесі: коли, як і навіщо?
Вони увійшли до Одеси у середині грудня 1918 року. Це був ще період: «червоні прийшли – грабют, білі прийшли – грабют», як реалістично передав ситуацію герой вже іншого фільму. Та плюс численні отамани зі своїми бандами – коротше, це була з усіма своїми «принадами» розв’язана більшовицьким переворотом Громадянська війна.
Російська імперія розвалювалася, і Антанта цього дуже боялася. Антанта – від французького entente (угода) – це об’єднання штук 20 європейських держав (млинець горілий, вони вже друге століття поспіль бояться її розвалу!) При цьому вони ще боялися й експорту «червоної революційної чуми» до своєї ситої Європи. І вони, ну як ільфо-петровські діти лейтенанта Шмідта, розділили колишню імперію на сфери впливу.
Франції випала «українська карта», ось вона й десантувала війська до міст Чорномор’я (Керч, Севастополь, Феодосію, Ялту, Євпаторію, Сімферополь, Миколаїв, Херсон). Зрозуміло – і до Одеси. До слова, тут вони змінили австрійців, які з березня того ж року душили та успішно придушили створену більшовиками Одеську радянську республіку.
Отже, у грудні до Одеси «підгребла» французька ескадра (флагман – крейсер «Мірабо»). Розраховували на переговори з гетьманом Скоропадським, але його недовге правління раптово закінчилося, і до міста увійшли війська Симона Петлюри.
Побачивши такий «бордельєро», французи підвищили голос, стукнули кулаком по столу і українські військові були змушені покинути Одесу. У місто висадилися добрих 15 тисяч французьких солдатів. Для повноти картини маслом скажемо, що серед них було чимало чорношкірих мосьє з французьких колоній в Африці (Алжир, Марокко, Сенегал). А ще до Одеси увійшли польські, румунські, сербські, грецькі та англійські батальйони.
І – таки так! – за «окупантів» життя в Одесі помітно «устаканилося», нормалізувалося у багатьох сферах. Запрацювали банки, кафе, магазини, театр. Зрозуміло, від цього позитиву стало, як кажуть в Одесі, «кисло в чубчик» більшовикам. Їхня так звана Іноземна колегія, Жанна Лябурб з товаришами почали активно «каламутити воду» серед французьких моряків. На броненосці «Вольтер» дійшло до бунту! А до Одеси тим часом підібралися більшовицькі війська з отаманом Григор’євим, що помінявся на їх користь. Французи подумали-подумали і 2 квітня 1919 «нагострили лижі» додому. Терміново!
Знову влада змінюється…
Через 4 дні кіннота червоних на чолі з Григор’євим уже цокала підковами по бруківках одеських вулиць. До речі, Григор’єв рівно через місяць знову «змінив масть”, виступив проти «червоних», пішов до «зелених» (махновців), які незабаром його благополучно «замочили». У серпні 1919-го Одесу зайняли «білі», але це вже зовсім інша історія…
Що ж до приводу заяви президента Франції Емманюеля Макрона про можливе введення його військ, що стала приводом для публікації, то ось, що я скажу «на мій хлопський розум». Макрону – «респект і поважуха», то тримати, мерсі боку, тобто. Щиро Дякую! Але його війська в Одесі погоду не зроблять. Вони більше стали б у нагоді на нашому неспокійному кордоні з підім’ятим «бульбенфюрером» Білоруссю, щоб змушені там бути насторожі наші частини могли змінити дислокацію та «вламати люлей» рашенфюреру на південно-східному театрі військових дій.
Пам’ятається, 1970 року Мих. Мих. (він же Жванецький) виступив із номером «Холера в Одесі». Там щодо тодішнього президента Франції Жоржа Помпіду прозвучало «Жора Помпіду – наша людина!» Нехай так усе складеться, щоб уже 2024-го одесити змогли стверджувати: «Моня Макрон – наша людина!»
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
Фото: Бабель
