Про «не до свят під час війни» сперечатися не будемо… Життя триває, війна теж. У кожного – своє розуміння. І хоча перше, що я сьогодні, у День закоханих, почула на вулиці: «Здається, Святий Валентин про нас забув» (!?), одразу після цього мене привітали з Днем закоханих… незнайомі комунальники, що працювали на вулиці.
А що на вулицях? Погода не дуже весняна, а от все інше нагадує і про День Святого Валентина, й про весну, що вже аж ніяк не за горами. Навіть котики, що зустрілись у старому одеському дворику, натякнули «про щось таке сердечне».
Ну а коли я почула у Міському саду, як хлопець голосно промовив комусь по мобільнику: «Серденько моє!», я таки відчула, що не тільки в «сердечному декорі» справа.
Побачила я з отими серденьками і дітей, і дорослих на вулицях міста. Та й не тільки з серцями у вигляді кульок прогулюються одесити: хтось йде з квітами, а хтось чекає з букетом кохану…
Так, так, пролунала «чергова» повітряна тривога. Бо ж війна майже два роки. Але ж помітила, як люди намагаються посміхнутися одне одному. Бо такий вже день – День закоханих. Бо так же хочеться, аби свято хоч трохи зігріло душу!..
І як же щемливо дивитись на цю картину: у супермаркеті дві жінки довго-довго обирали листівку-валентинку у вигляді все того ж серденька – з квіточками і побажаннями!.. Потім додали її до двох наборів цукерок комусь в подарунок – до Дня закоханих, звісно.
Навіть Давид на Рішельєвський «грається» з червоною кулькою у вигляді серця. А зовсім поруч – весілля… Неподалік почула магічне: «Сьогодні треба загадувати бажання!»
Навіть художники на Соборці пообіцяли, що всі картини сьогодні – про любов, треба ж тільки придивитись…
До речі, зовсім несподівано (магічно?) я сьогодні отримала в подарунок незвичайне ківі – теж у вигляді серденька.
Вам сьогодні не до свята? Чи ніхто не привітав?.. Так ви ж в Одесі: знаєте, де на Дерибасівській є у продажу є «крупинки щастя, удачі та кохання»!
Фото авторки
