З 2006 року у третій четвер травня у нашій країні відзначають День вишиванки. Але традиція святкувати день національного костюма існує не лише в Україні. У багатьох країнах світу жителі влаштовують свята та фестивалі, під час яких віддають данину костюму предків та згадують історію своєї країни.
(Републікація статті від 21 травня 2020 року)
Українські вишивки – у моделях кутюр’є
Звичай прикрашати вишивкою в Україні з’явився дуже давно. Дівчата готували придане до весілля – вишивали сорочки, рушники та складали все це у спеціальну скриню. Традиція вимагала, щоб у такому скрині, залежно від достатку, лежало від 30 до 100 вишитих сорочок. Вишивали сорочки i немовлятам – цим займалися мама чи бабуся. Під час роботи вони зазвичай співали чи молилися – ці слова в устах люблячих жінок перетворювалися на магічні заклинання, а вишиті речі ставали оберегами. Причому значення мало все – тканина, орнамент та навіть якість нитки.
Найважчою вважалася вишивка білими нитками по білій тканині – вона була візитною карткою Полтавщини. Процедура ця була складна і довга – лише відбілювання ниток займало три роки. А ось на Тернопіллі, навпаки, яскравими вишивками прикрашали чорну тканину. Цей звичай, як розповідається у легенді, з’явився після того, як татари вбили всіх місцевих чоловіків. Тоді жінки поклялися протягом семи поколінь вишивати лише чорні сорочки.
Стаття на тему: Наши традиции: почему вышивать полезно?
За старих часів існувало повір’я, що у вишитих орнаментах закодовано щастя, пам’ять про предків, любов і вірність. А день святої Варвари вважався днем вишивальниць – цього дня не можна було займатись жодними іншими справами, крім вишивки.
Наприкінці XIX століття Ольга Косач (відоміша за псевдонімом Олена Пчилка), мати Лесі Українки, видала альбом українських вишивок, які стали використовувати європейські модниці. Елементи української вишивки актуальні в Європі та зараз – їх можна побачити на моделях Готьє, Гальяно, Гуччі, Дольче та Габбана, Валентино.
Альбом українських вишивок Ольги Косач.
У Молдові заборонялося копіювати вишивку
У Молдові День національного костюма вперше стали відзначати нещодавно – 2016 року, останньої неділі червня. Тут впевнені, що національний костюм – такий самий священний символ, як прапор, герб чи гімн.
Остаточний варіант молдавського костюма визначився сотні років тому. Проте при виготовленні національного одягу протягом багатьох років змінювалися крій та техніка ткацтва, а також вишивка, в якій з’являлися нові елементи. Свідчення про особливості національного костюма можна знайти навіть у грамотах та історичних документах. Наприклад, жителі північних районів країни виготовляли одяг з вовни та коноплі, а жителі півдня віддавали перевагу цигейці, льону та шовку.
З XVI століття всі жителі Молдови мали носити національні костюми, а запозичені елементи з одягу інших народів були заборонені. Тканини для одягу, господарства та прикраси житла вироблялися лише вручну, тому дівчат з 10 років навчали вишиванню та ткацтву. Кожна майстриня мала сама вигадувати візерунки для свого одягу – за негласним законом, малюнок не можна було копіювати в інших, це вважалося ганебним. Саме тому в молдавському народному мистецтві неможливо зустріти два однакові орнаменти на одязі чи килимах.
Кинжал та фамільний герб – на грузинській черкесці
Грузини відносяться до свого історичного одягу з великою любов’ю – у ньому відзначають ювілеї, весілля та й будь-які інші урочистості. У Тбілісі навіть відкрилося кілька бутіків із дизайнерськими версіями національного одягу.
У кожному районі країни – свій костюм, який обов’язково відрізняється від тих, що носять сусіди. Одяг тут створювали з урахуванням природних умов, клімату. Наприклад, хевсури, що живуть на берегах річки Арагві, носять найнезвичайніші костюми – їх шиють із вовни і вони схожі на килимову тканину з нашитими хрестами. Через це багато дослідників припускали, що хевсури – нащадки хрестоносців.
Незважаючи на те, що традиційним для національного грузинського костюма вважається чорно-біла гама, святковий одяг шили із синіх, зелених і навіть червоних тканин. Князі прикрашали черкеску (чоху) вишитим фамільним гербом, а на поясі обов’язково має бути пристебнутий кинджал, шабля та срібні прикраси. Про грузинський костюм Лермонтов колись із захопленням писав: «Чи є народ, у якому чоловік мав би при собі стільки зброї, скільки має грузинський воїн, він з ніг до голови обмундирований. Але все це так добре прибудоване, що жодна річ не заважає його спритності та спритності».
Подорож у старі часи
В Арагоні – іспанському автономному співтоваристві – є свій фестиваль традиційного костюма, який відзначають із 1973 року, в останню неділю серпня. Проводять його у місті Ансо. Жителі виходять на вулицю в нарядах, які колись носили їхні предки, та беруть участь у театралізованих постановках та костюмованих ходах. Традиційний одяг жителів Арагона дуже різноманітний – його зразки відрізняються фасоном, кольором, які залежать від регіону. Але хоч би якою вона була, основою для неї незмінно служить батурро – традиційний одяг мешканців сільської місцевості, який сформувався ще у XVIII столітті.
Є свій фольклорний фестиваль народного костюма та у болгарському селі Жерівна, яке розташоване високо у горах. Це один із найвідоміших фольклорних фестивалів на сході Європи. Взяти участь у ньому можуть усі, хто тільки забажає. Умова для гостей одна: костюм, традиційний для будь-якої країни світу. Головне, щоб він точно відповідав заявленому зразку. Ідея організаторів полягає в тому, щоб якомога ближче перенестися до тієї чи іншої епохи, представленої костюмом. До речі, під час фестивалю категорично заборонено будь-які сучасні предмети – від годинника до сумок.
Українці брали участь у параді національних костюмів
На другий день всесвітньо відомого пивного фестивалю Октоберфест у Мюнхені (Баварія) зазвичай проходить парад національних костюмів, що став традицією. З самого ранку вулицями міста рухається процесія, всі учасники якої одягнені у різноманітні місцеві традиційні вбрання – від селянських до військових. Декілька років тому в такому параді взяли участь і українці.
Читайте також: Код нации: кто и почему сегодня носит вышиванку?
Костюми у національному стилі – на конкурсах краси
На конкурсі «Міс Всесвіт» з’явилася традиція демонструвати на подіумі вбрання, яке представляє культуру країн дівчат-учасниць. У грудні 2019 року українка Анастасія Субота представила вбрання в етностилі «Зелена Україна», для виготовлення якого було використано 1000 шматочків тканини різних відтінків зеленого, а прикрасу для голови дизайнери зібрали з живих гілок, колосків, мальви та стебел кукурудзи.
Костюм “Зелена Україна”
Ви також можете дізнатися: Традиції: історія української вишиванки
