Ключові моменти:
- Заклад веде історію від першого ресторану європейського типу в Одесі, відкритого ще у XIX столітті
- У меню поєднали одеську, європейську та сучасну кухню — від форшмаку до страв су-від
- Інтер’єр зберігає історичні елементи, а підвал виконує і функцію укриття
- Середній чек за вечерю — від 1000 гривень з людини, при цьому порції залишаються великими
Увага, даний матеріал викликає апетит!
Важливо! Даний матеріал не є рекламним. Всі враження є виключно субʼєктивною думкою автора.
Наш гастрооглядач Олексій Овчинніков побував у «Ресторації Отона», спробував страви з меню та оцінив атмосферу закладу. У матеріалі також використано історичні джерела — альбом «Дерибасівська ріг Рішельєвської, або Життя будинку №10» Євгена Волокіна та Олега Губара, книгу «Гоголь в Одесі» А.І. Маркевича, а також архівні фото — щоб розповісти історію цього місця.
Від Отона до сучасності: історія ресторану в центрі Одеси
Здається, важко в Одесі знайти відоміше перехрестя, ніж перетин вулиць Дерибасівської та Рішельєвської. Про нього навіть пісні складалися, а скільки з ним повʼязано реальних історичних подій та історій!
Сьогодні ми поринемо в одну з них – гастрономічну, адже саме тут знаходиться, можливо, найстаріший ресторан міста, – який зараз називається «Ресторація Отона».
Франсуа Отон – французький кухар, який приїхав в Одесу разом із герцогом Дюком де Рішельє. Дуже скоро він відкрив у місті перший ресторан європейського типу A la carte – там подавали страви по меню.
Будинок, де відкрився ресторан, належав барону Рено з перших років 19 століття. Він неодноразово перебудовувався, а в 1821 році там відкрили готель, на першому поверсі якого знаходився ресторан. Трохи пізніше в комплексі будинків Рено, які займали цілий квартал від Ланжеронівської до Дерибасівської, розмістилися клубна зала, казино та більярди, ще один ресторан та кавʼярня, які належали сардинським підданим, і навіть баня. За нинішніми мірками, це був повноцінний розважальний комплекс.
Ресторація Отона була надзвичайно популярною в місті. Там подавали найкращі вина та вишукані страви. Звісно, що всі найбагатші та найвідоміші місцеві жителі та гості відвідували цей заклад.
Микола Гоголь, наприклад, ходив туди 2-3 рази на тиждень. А його друзі на честь приїзду письменника саме там влаштували святкову привітальну вечерю 30 квітня 1848 року. Там також проводжали Гоголя в Полтаву.
За згадками актора Толченого, Отон та Гоголь дуже багато спілкувалися. Існує навіть легенда, що Микола Васильович вчив француза готувати борщ. Ось що пише Толчений у своїх нотатках:
«З приходом Гоголя був особисто Отон, потужний чоловік, у білій кухарській куртці, з симпатичним обличчям. Поява його справляла загальне захоплення, оскільки він виходив на публіку лише в урочистих випадках.
З належною важливістю, з домішкою добродушного гумору, Отон вступав із Гоголем у переговори щодо меню його обіду. Таку страву рекомендував, таку піддав сумніву, на тому наполягав. Але, на жаль!.. всі його зусилля схилити Гоголя до смакування найтонших досконалостей кулінарного мистецтва пропадали задарма, і Гоголь складав свій обід із простих, переважно м’ясних страв. Отон, важко зітхнувши і знизуючи плечима, віддалявся для потрібних розпоряджень. Перед обідом Гоголь випивав чарку горілки, під час обіду чарку хереса, а оскільки співрозмовники його ніколи не обідали без шампанського, то після обіду – келих шампанського. По закінченні Гоголем обіду вся компанія групувалася біля нього, і Микола Васильович заходився варити паленку, яку варив якимось особливим манером – на тарілках, і треба зізнатися, паленка виходила смачна, хоча сам Гоголь і мало пив її, часто просиджуючи цілий вечір з однією чаркою».
Після пожежі, серії перепродажів та перебудов, у підвалах зі сторони Дерибасівської в 1860-х зʼявляється пивний зал, так званий біргалле, а в 1890-х – ресторан «Баварія». Вдень відвідувачам пропонували «комплексні обіди» по 50 копійок, а ввечері – вишукані страви з меню. А ще, там продавали пиво заводу Санценбахера, пізніше Товариства одеського пивного заводу.
Так було до 1917 року. У 1921 році тут відкривається ресторан «Трудове харчування». Після завершення епохи НЕПу канули в Лету більшість ресторанів. Лише через сто років почалося відродження старих одеських традицій, і в цьому підвалі знову зʼявилися смачні аромати, задзвеніли прибори і заграла музика.
Про інші ресторани старої Одеси ми розповідали в цьому відео
А що в меню?
Давайте заглянемо в меню і подивимось, чи залишилось там щось із минулих часів?
Меню закладу доволі обʼємне і складається зі страв одеської та європейської кухонь з вкрапленнями найпопулярніших азіатських страв. Тут є сніданки, холодні та гарячі закуски, супи, салати, гарячі сковорідки, мʼясо, десерти, ланчі і навіть сторінка гурмана.
У принципі, тут продовжують традицію колишньої «Баварії» – вдень можна зʼїсти сніданки та ланч, а вечір провести більш вишукано зі стравами су-від, стейками та морепродуктами. Також по вечорах тут проходять дегустації вина та віскі, адже для цього є спеціальна зала, в яку ми ще заглянемо.
Цитати з меню:
(ціни на квітень 2026 року)
- Тости з сьомгою та сиром «Філадельфія» – 185 грн
- Брускета з тюлькою – 174 грн
- Кальмари гриль в устрично-лимонному соусі – 298 грн
- Борщ український з телятиною з салом та грінками – 254 грн
- Салат «Грецький» з фетою – 208 грн
- Салат «Олівʼє» з телятиною – 274 грн
- «Цезар» з курячим філе – 348 грн
- Хвости королівських креветок з руколою та авокадо – 369 грн
- Бички – 150 грн (100 грамів)
- Сарган – 195 грн (100 грамів)
- Пікантна свинина по-китайськи – 298 грн
- Бефстроганов з телятини – 368 грн
- Овочі з печі – 139 грн
- Морозиво фрі з рисовою локшиною – 188 грн
Для знайомства з кухнею Отона я замовив одеські закуски: форшмак (219), хумус (208) та ікру із печених овочів (209 грн) і котлети з кролика, які подаються з пюре (309 грн), ну й «Наполеон» (136 грн), як же без нього.
Запивати вирішив все пивом. Але на цьому пункті меню й вийшла заминка, адже тут немає не лише одеського пива, а й лише один вид розливного і декілька видів у пляшках. Тому прийшлося замовляти те, що було.
Де в Одесі випити пива в найвідомішому історичному пабі, ми вже розповідали.
Інтерʼєр: сучасність, старовина та безпека
Поки готують страви, давайте трішки оглянемося, як сьогодні виглядає ресторан.
Зараз тут є три рівня. Перший – зимова тераса, якщо спуститися на декілька сходинок нижче, ви опиняєтесь в залі, вірніше – в одній із трьох зал, де розташовано більшість столиків.
Столи доволі великі, на компанії 4-6 людей, але є декілька столів на двох. Всі вони масивні, деревʼяні, на яких розміститься багато страв.
Сподобалось, що вони стоять на відстані один від одного, а значить, ви не станете випадковим свідком чужих розмов. Стіни зал завішані картинами та розписані візерунками. Тут доволі темно – світло з вулиці майже не проникає всередину.
Є тут ще й третій рівень, який знаходиться доволі глибоко. Це велика зала з арочною стелею, де посередині стоїть величезний стіл, за який можуть сісти до двадцяти людей. В цій залі ви стовідсотково можете бути впевненими в безпеці – власній та своїх гостей, що зараз надзвичайно актуально. Ба більш, тут є ще одні сходи, які ведуть надвір.
Саме тут були знайдені залишки розпису стін, які тут існували з кінця 19 століття. До речі, інтерʼєри старої «Баварії» можна роздивитися на старовинних листівках, більшість з яких є у вільному доступі в інтернеті або у виданих друком альбомах одеських колекціонерів Анатолія Дроздовського та Єви Краснової.
Влітку ми розповідали про ще один одеський заклад, який веде свою історію з 19 століття – легендарне кафе Фанконі.
А як на смак?
Закуски принесли доволі швидко. Подача страв – достойна. До кожної закуски подаються тости з чорного хлібу.
До хумусу подається білий хліб (шматки занадто товсті), а сама страва посипається кедровими горішками, що надає їй вишуканості, незважаючи на простоту.
Дуже сподобався смак та консистенція форшмаку. Оселедець, звісно, не перекручений на мʼясорубці і не збитий до стану пасти. Тут форшмак більше схожий на салат, а огірок додає свіжості, весняної соковитості та хрумкості.
Ікра з овочів – класика жанру. Крім синіх, я відчув помідори, болгарський перець, цибулю.
Котлети з кролика. Дуже велика порція: три котлети і щедра кількість пюре. До страви йде соус, який дуже влучно доповнює та обʼєднує мʼясо та картоплю. Самі котлети ніжні та соковиті. Їх сміливо можна замовляти дітям або людям, у яких проблеми зі шлунком.
«Наполеон». Ще одна одеська класика. Ми неодноразово писали про різні наші «Наполеони». В цьому ресторані він важкий, вологий і не засолодкий. Але крем, як на мене, був трохи водянистим, не було фірмової вершковості у смаку. Десь на вісімку з десяти.
Про одеську гастрономічну класику ми вже раніше розповідали.
Загальний висновок
Сучасна «Ресторація Отона» в Одесі намагається тримати марку і підтримувати славу одеських кухарів, смаків та гостинності. Любʼязний персонал, швидкість приготування та якість страв – все це сподобалось. Окрім того, тут великі порції. Декілька закусок можна брати на декілька людей. Втім, є мої особисті зауваження щодо алкогольної карти і вибору пива зокрема.
Загалом ресторан підійде для романтичних сніданків та вечерь, ділових зустрічей, сімейних урочистостей, дегустацій. В теплу пору року працює літній майданчик. Тут смачно та доброзичливо. Для подібної святкової вечері в одеському стилі з пивом розраховуйте витратити від тисячі гривень з людини. Смачного!
Читайте також:
- Американский бублик — это бургер или пирожное? Где в Одессе попробовать бейглы
- Узбекская кухня и порции по полкило: тестируем «Мантоварку» в Одессе
У статті використані матеріали альбому «Дерибасівська ріг Рішельєвської, або Життя будинку №10», автори Євген Волокін та Олег Губар, та книги «Гоголь в Одесі», автор А.І. Маркевич.
