І сьогодні у нас не короткі анекдоти і не меми в картинках, а справжнісінька одеська історія від талановитої одеситки Марини Гарник. Давайте підслухаємо трохи розмову двох нерозлучних приятелів і дізнаємося, між іншим, що найголовніше в житті людини:
– Ой! Михайле Аркадійовичу, я вас давно не бачив, ви як новорічна ялинка.
– Моня, ваші комплементи завжди міня збивають наповал.
– Несподівано. Чому?
– Тому що я вже не знаю, як до них ставитися.
– Ставтеся з гумором.
– Здрасті. Ну, і де тут гумор? Де? «Новорічна ялинка» – це про що мова? Ялинки бувають різні, тим паче новорічні. Та ялинка, яку ставлять у грудні тішить око, а та, яку виносять у лютому… вже не тішить. Ось я яка ялинка у вашому розумінні ситуації?
– ВІ Михайло Аркадійович, дорогий мій, в моєму розумінні ялинка вічно зелена. Це ж про вас співав Утьосов «ведь ты моряк Мишка, моряк не плачет и не теряет бодрость духа ни-ка-да».
– Моня, я звичайно, вибачаюся, але ж Ви адже теж… начебто Михайло?
– Та… Десь… Наче і так, але все одно… Моня. Не заробив я на «Михайло» та ще й із по-батькові. Ось ви – вчитель! А я так…
– Ну… вчитель. Вчитель мало заробляє…
– За грошима може й недостатньо, а авторитет! Вище даху! Ось вас хтось без по батькові називає?
– Звичайно. Вдома. Моя Софа. Так ніжно-ласкаво… «Монечкааа»…
– Ой, і миня Цилечка так кличе… «Монечкааа».
– О! А це найважливіше. Найголовніше в житті людини, як її називають вдома.
А ще ви можете дізнатися:
