В Одесі навіть розмова про високе мистецтво легко перетворюється на анекдот – особливо якщо поруч є Фіма з думкою і Сара з характером. Сьогоднішня історія – якраз про це: про художество, трохи… «бузку», і – о, Боже! – навіть Пушкіна.
– Сара, добрий день… А шо це ви, я вибачаюся, тута робите?
– Фіма, і вам здрастє. А шо це ви питаєте таку дурницю? Шо я тута можу робити? На бульварі, з мольбертом, з фарбами… а? Напевно, я малюю.
– Та то, шо з мольбертом, це я бачу. А от те, шо малюєте… не бачу. У вас же на полотні якась фіолетова мазня.
– А ви, власне, шо хотіли побачити?
– Здрастє. Ви ж стоїте біля пам’ятника Пушкіну. Я, звісно, хотів побачити Пушкіна.
– Фіма, якщо я почну малювати Пушкіна, то це точно буде мазня. Ви це хочете побачити? Ви хочете, щоб над моїм Пушкіним сміявся весь бульвар? Та ви цього не дочекаєтесь. А це не фіолетова мазня, як ви, абсолютно непрофесійно висловились. На моєму полотні чарівний букет бузку. Зрозуміло?
– Сарочко, якщо це букет бузку, то я тоді точно Малевич. Де ви бачили такий бузок?
– Фіма, шо з вами сперечатися? Правильно кажуть, шо незакінчену роботу адіотам не показують. От ви прийдете до мене завтра, так я вам це полотно не продам. Не продам і не просіть. Ні за дорого, ні за дешево. Не продам від слова «зовсім». Ідіть звідси… мистецтвознавець хрінів. Нє, люди, ви бачили цього поца… Образити художника може кожен… Шлемазл. Усе настрій зіпсував. Де тут у мене в заначці чарівна фляжечка… Ось вона… Ну, за здоров’я!..
Марина ГАРНІК
Читайте також: Наш Дюк: декілька таємниць найвідомішого одеського пам’ятника.
