Всім привіт та бадьорого початку нового тижня! Сподіваємося, вихідні ви провели непогано і до трудових звершень готові. Ну а якщо з гарним настроєм у когось з ранку не вдалося, вам обов’язково (як, втім, і решті) необхідно зарядитися порцією доброго одеського гумору. А сьогодні це буде більш ніж короткий анекдот.
Отже, серпень… Місяць урожайний. І саме зараз саме час приготувати одну з традиційних одеських страв – ікру з синеньких. А якщо хто не знає правильного, чисто одеського рецепту приготування такої страви, то ми вам таки розповімо:
…Або ще, ікру з синіх робимо. У дворі нашому, звісно. Так, до речі, синенькі, якщо хтось не знає, це не кури морожені з радянських магазинів, а взагалі баклажани. Ну, називають їх так у Одесі! А вам що завидно? Тож придумайте собі іншу назву. Тільки щоб усе місто так говорило. І приїжджі, що навчилися.
Коротше. Для ікри із синіх самі сині потрібні. Це, сподіваюся, всім зрозуміло. Потім, звичайно, помідори, цибуля, часник, олія пісна… Ну, сіль, перець…
А далі? Далі ці сині треба обсмажити. Або обварити. Хто як робить? Тітка Ріва на сковорідці обсмажує. А тітка Аня в окропі варить. А тітка Бетя в духовці пече… Потім шкірку треба зняти. Повністю! І під гніт ненадовго. Щоб рідина разом із гіркотою вийшли. Зрозуміли? Кладете синенькі в таз, зверху дошку, на якій овочі ріжете, а ще зверху цегла. Або два. Два навіть краще! А якщо з будівництва важко цеглу тягати, то попросіть дядька Петю. Він принесе.
Ну що, поклали сині під гніт? Добре. Але це не означає, що можна сісти та відпочивати. А цибулю почистити, а часник? А воду для помідорів закип’ятити? Навіщо окріп для помідорів? Ой, ви, на мою думку, з Бердичева приїхали. Як каже мадам Берсон, не можна бути такими неввічливими. Що в перекладі російською мовою означає, що не можна бути такими неосвіченими. Бачите, мадам Берсон майже всі слова відгадала!
А окріп – а тітка Аня каже: – Кипиток! – Потрібний, щоб помідори обдати. Для чого. А щоб шкірка легко знімалася. Вам лушпайки від помідорів в ікрі потрібні? Отож. Тоді жваво чайник на вогонь! Що, вже вирує? Так обдавайте!
Хтось вигадав – наш помідор обзивати словом томат. Тож хай вони своїми томатами хоч подавляться, а наші помідори щоб чіпати не сміли!
Що ви робите? Я питаю вас: що ви робите? Навіщо ви смажите цибулю? В ікру? Ви що чорну ікру робите? Так знайте, чорну ікру робить рибка, коли трохи вагітна. Ви теж? О, у нас буде нове покоління? Ні? Що ви теж? Смажена цибуля в синій ікру. Знаєте що, їдьте до свого Мелітополя. Або до Мелідуба! Мені все одно! Тільки йдіть звідси зовсім! І скоро! Тобто швидко. Отже, ви подивіться на цю кулінарку. В останній раз. Тому що зараз я її вб’ю. І мені нічого не буде. У суді теж бувають пристойні люди і всі їдять ікру із синеньких.
Ф-Ф-УУ. Ось у нас сині, ось помідорки почищені, ось цибуля та часник порізані. Тепер головне. Все це на дошку і починаємо рубати сікачкою. Що таке сікачка? Це така сокира невелика, але спеціально для синіх. Краще, звісно, коли січка дерев’яна. Тоді вітаміни краще зберігаються. Але де візьмеш? Наразі таких не роблять. Все йде … І люди, і інструменти, і знання …
Порубали? Ну хто так робить? Дрібніше треба, дрібніше! Вам у дитинстві манну кашу давали? Ось така каша у вас зараз вийти має. Тільки не біла, а зелена. З червоними крапками. Від помідорів…
А сіль кидали? Боже мій, вони мене до чогось доведуть! І сіль треба, і перчик… Скільки? А це вже до смаку.
Ось. Тепер в миску перекладіть і олією трохи побалуйте. Всі! Можна їсти!
З книги «Як це їдять в Одесі» Олександра Бірштейна
А ще ви можете дізнатися:
