Війна в Україні триває вже 10 років. Це дуже великий термін. Термін, здатний змінити спосіб життя, світогляд і змістити життєві цілі та пріоритети.
Військовий, який приїжджає додому, щоб побачити своїх двійнят, які народилися за його відсутності, з якими йому безмежно добре, думає про те, як скоріше повернутися на лінію вогню, до своїх побратимів, і битися, виборюючи перемогу.
Також і люди різних професій та пенсіонери роблять все, щоб зігріти, нагодувати, вилікувати, надихнути тих, хто цілодобово в окопах відвойовує нашу свободу.
Емоційна зустріч з «Маестро»
Такими є головні пріоритети патріотично налаштованих та відповідальних громадян України, тому багато хто сьогодні або на фронті, або допомагає тим, хто його тримає. Кожен щомиті зайнятий своєю важливою справою. А коли військові та волонтери зустрічаються — настає емоційна пауза. А потім навертаються сльози від усвідомлення того, наскільки важливими є ці в’язані шкарпетки, окопні свічки, домашня випічка та ще безліч всього.
Саме про таку зустріч і хочу розказати.
Вона відбулася нещодавно у Тарутинському волонтерському жіночому клубі пенсіонерів. До рідного селища у коротку відпустку приїхав 26-річний військовий з позивним «Маестро». Приїхав, щоб уперше побачити своїх двійняток — майже піврічних сина Данилка та доньку Софійку, і понянчитися з ними хоч трошки.
Познайомився з майбутньою дружиною в педучилищі (вона навчалась на викладача музики з гри на фортепіано), яке він закінчив по класу «Акордеон». Хотів стати учителем музики або керівником творчого ансамблю. Але в 2019 році вирішив, що правильніше буде піти служити. І, так і не закінчивши вищу педагогічну освіту в Одесі, залишивши в тилу молоду дружину, став на захист рідної України.
І вже п’ятий рік поспіль «Маестро» віртуозно керує дронами на Сумському напрямку, відточує майстерність на навчальних курсах, поповнює скарбничку збитої ворожої техніки та передає свої знання молодим бійцям.
Приїхавши додому, воїн декілька разів заходив до волонтерів у жіночий клуб пенсіонерів. І щоб подякувати за безцінну допомогу, яку вони надають його підрозділу, і просто поговорити та підтримати. Радості жінок не було меж. Вони уважно слухали його розповіді, плакали з ним і брали на замітку, що ще треба передати хлопцям у наступних посилках.
Перед його від’їздом жінки відправили до підрозділу «Маестро» кілька посилок із необхідними речами та солодощами. Тож там його чекатиме теплий привіт із рідного краю, який він радо розділить зі своїми побратимами. Адже навіть перебуваючи у відпустці, він про них весь час розповідав та згадував. Для нього це його друга сім’я, найнадійніші друзі. І сказав, що хоч би як не було важко, він буде там до переможного завершення війни, доки країні буде потрібна його допомога.
Найособливіша Подяка для жінок
Варто сказати, що спектр допомоги, яку здійснює клуб з моменту відкриття у листопаді минулого року, значно розширився. Окрім теплих шкарпеток та вовняних поясів для попереку, які вони відправляли всю зиму, жінки почали перешивати білизну для поранених у шпиталях, шити утеплені килимки для сидінь у бронетехніці, ковдри для бліндажів, теплі підкладки для нош.
— Пораненим дуже холодно, коли їх доводиться довго виносити з поля бою, — сказав інший воїн – уродженець громади, який також навідувався в клуб і навіть передав Подяку від командира свої частини.
Після цього утеплені ноші стали конвеєром йти за призначенням, а Подяка від військових зайняла найпочесніше місце у приміщенні клубу та в серці кожної жінки. У цих людей багатий трудовий стаж, усі вони за своє життя отримували багато грамот, але ця Подяка, як вони кажуть, – найособливіша.
Нещодавно від Болградської райради жінки отримали в подарунок швейну машинку, яку під час відвідин клубу обіцяв надати її голова Михайло Садаклієв. І тепер вони можуть швидше відшивати все необхідне для фронту.
Тонна посилок і гуртування людей
Волонтери-пенсіонери вступили до Асоціації волонтерів України та відправляють життєво важливі речі за усіма напрямками, де сьогодні йдуть бойові дії.
За чотири місяці роботи клуб надіслав одну тонну посилок. Вони змогли не лише налагодити виробництво потрібних пристосувань для військових, а й своїм прикладом долучити до допомоги багатьох людей з Тарутиного та сусідніх сіл.
Робота Тарутинського волонтерського клубу — на вустах усієї округи. Його 15-20 учасників змогли організувати цілий волонтерський рух у Тарутинській та Бородінській громадах і продовжують це робити щодня. Згуртувалися у Рівненському і Тарутинському ліцеях, Ярославецькій Другій, Петрівській, Березинській школах, жителі Підгірного, Бородіного. Закуповують тканину, продукти, в’яжуть, шиють, готують, приносять продукти, газові горілки, надають будь-яку іншу посильну допомогу, відправляючи на передову все те, що може врятувати життя, допоможе протриматися, вистояти, перемогти. І роблять це з любов’ю і зі щирою молитвою про здоров’я своїх захисників.
