4 вересня 1943 року, вперше з часів жовтневого перевороту, ієрархів православної церкви попросили зустрітися з комуністичною «верхівкою». Аудієнція в кремлі (!), і не з кимось із клерків, а зі Сталіним! На ній були присутніми митрополити Київський – Микола, Ленінградський – Алексій, Московський – Сергій. Декілька попередніх десятиріччь СРСР не те, що активно, а варварськи боролися з церквою.
Як митрополити та патріарх бігли «на килим» до Сталіна
До т.зв. «приєднання» Західної України, в країні налічувалося менше ніж 300 храмів, при тому, що десятиліттям раніше їх було близько 40 тисяч. 1938 року було скасовано єдиний орган, який хоча б створював видимість якоїсь державної політики у сфері релігії.
Це була комісія з культових питань при Президії ЦВК СРСР. Залишалася, звісно, структура, яка «курувала» релігійні проблеми: це був спецвідділ НКВС. Керував ним якийсь полковник Карпов. Його і викликав «на килим» головний радянський безбожник, щоб той все організував. За спогадами самого Георгія Карпова, не більше ніж через пару годин після його телефонного дзвінка Сергію, всі митрополити вже були в кремлі.
Навіщо комуністам знадобилася церква, з якою вони боролися
Зрозуміло, що спонукав Сталіна на цю зустріч суто прагматичний інтерес. Церква в роки страшної війни виявилася великою духовною силою, що мобілізує. Причому діяла вона і словом, і ділом: активно йшов збір коштів (понад 300 млн рублів) до фонду оборони, парафіяни допомогали доглядати поранених у шпиталях.
На «церковні» гроші було збудовано 40 танків та кілька ескадрилій літаків. Багато священиків, що залишилися на окупованих територіях, ішли в партизани і були там не з останніх.
Читайте також: УПЦ заявила про незалежність від Москви та засудила вторгнення росії
Патріарх Сергій ще до «історичної» зустрічі з «геніалісимусом» понад 20 разів зі спеціальними посланнями звертався до вірян, які жили «під німцем» і просив їх «пам’ятати не тільки про власну безпеку, а й про священний обов’язок перед Вітчизною та вірою».
До речі, на тему: на сайті Цензор.нет. зараз можна почитати цікаве інтерв’ю з нашої сучасності із самодостатньою назвою «Капелан Віктор Шпоть: «Заповідь «Не вбий» на війні? Але ж кожний чоловік має святе зобов’язання – захищати своїх рідних…»
Та зустріч Сталіна з гостями тривала понад дві години. За спогадами Карпова, «Сталін сказав, що уряд знає про проведення патріотичної роботи в церквах з першого дня війни, що уряд отримує дуже багато листів з фронту та з тилу, які схвалюють ставлення церкви до держави».
Своя церква з КДБшником на чолі
Далі Сталін попросив митрополитів озвучити свої побажання. Прозвучали прохання: створити Синод, організувати богословські курси, будувати нові церкви та «реанімувати» існуючі, звільнити священнослужителів із в’язниць, таборів та посилань, надавши їм право вільного проживання та пересування країною, видавати журнал Московської патріархії… Узурпатор все це одразу ж схвалив.
Однак, незважаючи на «реабілітацію» церкви, в СРСР до 1947 року існував «Союз войовничих безбожників». Ця добровільна організація ставила за мету ідейну боротьбу з релігією у всіх її проявах. Очолював її Омелян Ярославський (на фото).
Стаття на тему: Вулиця Ярославського в Одесі: чому її назвали на честь грабіжника, борця з ялинками та «головного безбожника»
Через місяць було створено урядову Раду у справах Російської Православної Церкви. Його очолив вищезгаданий полковник Георгій Карпов, який залишався на цій посаді до 1960 року. В усіх сферах СРСР з’явилися чиновники зі штату цієї Ради. Комуністична влада за прямою вказівкою вигодонабувача – Сталіна – почала активно розвивати СВОЮ церкву.
Залишається лише додати, що 24 серпня цього року закон про заборону діяльності цієї церкви в Україні підписав президент Володимир Зеленський.
