З давніх-давен наші пращури прикрашали орнаментом та рослинними візерунками хати, печі, скрині, посуд. Ці традиції з часом відійшли. Але не забулися. І сьогодні, дещо трансформувавшись, вони заявляють про себе, нагадуючи про українські традиції, історію та побут.
Подорожуючи з Одеси до Балти, а звідти — на Кодиму, замилуєшся стінописом — своєрідною візитівкою народного мистецтва.
Побачити розпис і згадати історію
Зачаровує подорожуючих з Одеси до Балти облаштована та розписана зупинка у селі Гольма.
— Сюжет гольмівського розпису – господарсько-побутовий на тлі історичного контексту. Тут відображено епізоди сільського життя, традиційне вбрання, селянське подвір’я. Хтось побачить чумака з волами, згадавши, що через село проходив чумацький шлях, і задумається над тим, якою багатою є історія села, як і цього краю, — каже уродженець Кодимщини В’ячеслав Кушнір, декан факультету історії та філософії Одеського національного університету імені Мечникова.
Дорогами наївного мистецтва
Повернулися до настінного розпису і жителі сіл Будеї, Івашків, Лисогірка, Пиріжна, Писарівка, Загнітків, Олексіївка, Шершенці та інших сіл півночі Одещини.
— Мені доводилось писати про такі об’єкти біля сіл Борсуки, Лисогірка, на шляху від Кодими до Балти, про розписи житлових і допоміжних споруд на Балтщині і Кодимщині. Вони виконані в різних стилях і сюжетах переважно символічного характеру. Якось у справах побував в Івашкові. Випадково помітив на одній із садиб розмальовані двері господарського приміщення. Господар садиби, він же й художник, цілком серйозно переконував мене не фотографувати його витвір, бо він, на його думку, неякісний. Мої спроби пояснити, що справа не в якості, а у зовсім іншому, були однозначно невдалими, — розповідає В’ячеслав Кушнір.
В’ячеслав Григорович повідав, що більшість із нас сприймає подібне декорування будівель як розвагу, демонстрацію здібностей художника.
Із оберегів – у традицію
Настінний розпис трансформувався як за жанровою стилістикою, так і розумінням змістовного наповнення. Якщо на початку XX століття в селах на півночі Одещини в інтер’єрі житла можна було спостерігати чимало сюжетних картин, то до середини століття вони втратили актуальність. Натомість активно використовується оздоблення орнаментами геометричного, рослинного характеру внутрішніх і зовнішніх стін будівель, вікон, дверей.
Разом з тим із пам’яті поступово зникають повір’я, які наповнювали змістом окремі елементи, а знаки і символи із сакральних перетворюються лише на естетичні компоненти декору. Підведення призьби хати по периметру у вигляді смуги, обрамлення орнаментом вікон і дверей стають лише прикрасою. Раніше ж це вважалося насамперед перешкодою для проникнення у житло демонічних сил. Так і «дерево життя» на комині печі, яке пишуть, часто забуваючи про його оберегову функцію.
— Багато років тому стінопис був частиною низки обрядових практик, але з плином часу перетворився у звичай. Ми маємо розуміти, що наївні стінописні картини сільських художників насправді є продовженням давньої традиції, яку варто підтримувати, — переконаний В’ячеслав Кушнір.