Навчання в Одесі
Народився Володимир Станіслав Йосиф Боніфатійович АнтонОвіч у 1834 році в родині польських збіднілих безземельних дворян. Це було селище Махнівка, нині Вінницька область.
Історія замовчує про те, як сім’я потрапила до Одеси, але відомо, що він навчався з 1845 по 1850 роки в 1-й (Рішельєвській – при однойменному ліцеї) та 2-й гімназіях (тоді – на Преображенській, 42). На цьому Одеса у його житті закінчилась. Потім – навчання у Київському університеті: 1855 року він закінчив медичний (наполягала мати), а потім і історико-філологічний факультети. Працював лікарем у Чорнобилі та Бердичеві, викладав латину у київській гімназії.
На тему: Перейменування в Одесі: дві вулиці назвали на честь «кривавих» лікарів
Як поляк став українцем
Під час навчання входив до таємної організації польської молоді, був одним із керівників польського товариства у Київському університеті. Офіційним розривом зі шляхтою стала його стаття «Моя сповідь», оприлюднена у 1862 році у першому українському журналі «Основа».
До цього під впливом матері він вважав себе поляком, але зрікся, став вважати себе українцем, протиставивши таке рішення віковому приниженню шляхтою українців. Перейшов у православ’я. У цій «Сповіді» Антонович, окрім іншого, доводив глибоку історичність української самобутності, наголошував, що українці це окремий самодостатній народ, а не «південна гілка єдиного російського народу».
Читайте також: Хто такий Іцхак Рабін і чому його ім’ям назвали вулицю в Одесі
Професор – мандрівник
У 1862-65 рр. Антонович викладав історію у Київському кадетському корпусі, потім був головним редактором «Тимчасової комісії з розгляду давніх актів» під час канцелярії Київського генерал-губернатора.
Свою першу історичну працю він написав 1863-го – «Про походження козацтва». 1870-го за дисертацію «Останні часи козацтва на правому березі Дніпра за актами 1679—1716 рр.» Антонович отримав титул магістра історії, його призначають доцентом на кафедрі історії його альма матер.
Через 8 років він захистив докторську «Нарис історії Великого князівства Литовського до смерті великого князя Ольгерда» і був обраний професором тієї самої кафедри, став деканом істфаку.
Разом з викладанням Антонович приділяв багато уваги та науці: він став автором понад 300 статей та книг з етнографії та історії Правобережної України з найдавніших часів до 19-го століття. Адже недарма, ще замолоду будучи впевненим, що дивно жити в краю, не знаючи ні його історії, ні людей, Антонович із товаришами на канікулах подорожував Волинью, Поділлям, Холмщиною, Київщиною, Катеринославщиною, Херсонщиною.
Створювач української археології
Антонович створив українську археологію як науку, розробив нову методику розкопок. Результатом його праць із 1863 по 1902 р.р. стало видання 8-томника «Архів Південно-Західної Росії». Багато його робіт і досі – настільні книги дослідників і краєзнавців та студентів. До речі, найвідомішим його учнем був ні хто інший, як… Михайло Грушевський (у 1886-1890 рр. навчався в Київському університеті). І ще: саме Антонович увів у науковий обіг термін «Україна-Русь».
У 1870-1890 pp. він їздив в експедиції нинішніми Вінниччиною та Хмельниччиною, досліджував скельні печери на берегах Дністра, відкрив кілька пам’яток епохи неоліту, організував археологічне вивчення знайдених артефактів, став організатором археологічних з’їздів в Україні.
Недарма його прозвали батьком української археології. В останні роки життя Антонович працював в архіві Ватикану, шукав та знаходив там матеріали, пов’язані з українською історією. Помер він 1908 року, похований у Києві…
Раніше ми розповідали:
- В Одесі замість 5-ї Суворовської з’явилася вулиця Цесевича: людини, яка наблизила до нас зірки;
- Нові назви вулиць в Одесі: ким був Йосиф Фішер, на честь якого перейменували 4-ту Суворовську;
- В Одесі перейменували 3-тю Суворовську вулицю: на честь талановитого вченого та винахідника «дронів».
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
