За новим православним календарем, свято апостола і євангеліста Іоанна Богослова припадає на 26 вересня. У селах і містечках Одещини, де церкви освячені на честь Апостола Любові, як його ще називають, цього дня відзначають храмове свято. В тому числі у Покровці Любашівської громади, чия церква славиться своїм 12-купольним храмом.
Хто такий Іоанн Богослов
Іоанн Богослов був улюбленим учнем Христа. Життя його було сповнене тортур, які він стійко переніс завдяки своїй вірі. Коли всі апостоли покинули Господа у Страстях його, він разом з Дівою Марією знаходився поруч з Хрестом Господнім на Голгофі. Й саме він доглядав Божу Матір до її смерті в Єрусалимі. Апостола вважають покровителем журналістів, письменників, а також всіх, хто має стосунок до книговидавництва.
Секрет, завдяки якому вистояли церковні мури
Село Покровка Любашівської громади височіє на лівому березі річки Тилігул і славиться 12-купольним храмом Іоанна Богослова, висвяченим на честь апостола 1911 року.
Будівництво святині, яке розпочалося у 1894 році, здійснив своїм коштом місцевий поміщик Павло Олексійович Кондрацький.
Цеглу для будівництва випалювали у спеціально побудованій цегельні. Заміси робили з місцевої глини. Залишки тих стародавніх копалень ще й досі можна відшукати поблизу села Троїцьке. Для зведення стін готували розчин, для міцності якого додавали пташині яйця, які звозили селяни сіл Покровка, Третя Миколаївка (Левадівка) і Троїцьке. Завдяки сполуці вапняного молочка, піску і яєць цеглини так прилягали одна до одної, що ні погодні умови, ні влучення у стіну снаряда під час Другої світової війни, ні «набіги» атеїстів не завдали відчутної шкоди церковним мурам.
Внутрішні стіни церкви були розписані візантійськими фресками. Дерев’яний багатоярусний іконостас прикрашений мальованими іконами у людський зріст. Для обігріву приміщення в підвалі встановили опалювальну систему. Було тепло і під центральним купольним склепінням, яке сягає висоти 17,5 метра. Сьогодні ця система не діє, і взимку тут холодно.
Хто такий Павло Кондрацький
Нащадний дворянин Павло Кондрацький народився 1863 року. Здобув вищу інженерну освіту. Працював інженером на Колпінському заводі. Повернувшись у родовий маєток «Мала Кіндратівка», зайнявся господарством, зокрема, в селі Покровка-Майорська. Був гласним (депутатом) Херсонського губернського та Ананьївського повітового земств.
Спогади про панів Кондрацьких
Ірина Бужинська ліворуч. Фото 70-их років
Колишня вчителька Майя Поліщук розповідала, що її бабуся Ірина Божинська, яка народилася 1892 року, часто згадувала панів Кондрацьких.
— Бабусині батьки — мої прадід Іван і прабабуся Євдокія Третяки — заробляли селянською працею. Не лінувалися мої предки, тож не бідували, — поділилась спогадами Майя Миколаївна. — Пан Павло Олексійович з дружиною Людмилою Михайлівною людей не кривдили, платили за роботу справно. Якось у селі згоріли хати, то пан їх за свої гроші відновив. Бабусиних батьків він дуже поважав та запрошував до себе, як тоді казали, «на совєти». Радився, коли сіяти озимину, на якому полі.
Саме пан Кондрацький добився у владики Херсонської єпархії дозволу на будівництво у селі храму. До цієї Божої справи долучився ще один місцевий магнат — генерал Семенов. Кошти жертвували і заможні селяни. Коли будувалась церква, бабуся маленькою по цоколю бігала. А батько казав їй, що пан в кожен кут закладав червінці, щоб віками стояв храм на радість людям.
Вийшовши заміж, Ірина вінчалася у храмі Іоанна Богослова.
Підземні ходи від школи до храму
Школа у колишньому панськом маєтку
Революція 1917 року змусила Кондрацьких втекти з Одещини. Покидаючи село, пан заповідав людям зберегти церкву.
Зараз у панській двоповерховій будівлі навчаються школярі. Кажуть, що від школи до храму вели колись підземні ходи, а далі, під Тилігулом, — у сусідню Комарівку.
У середині двадцятого століття храм постраждав від ідеологічних невігласів більшовиків — було знято дзвони та хрести, понищене внутрішня оздоба, а двері забито дошками. У пошуках скарбів були пограбовані поховання місцевих панів, які знаходилися у родинних саркофагах-склепах. В одному із саркофагів був похований військовий у парадному мундирі з орденами та зброєю. За припущенням, генерал Семенов.
Деякі чиновники мали наміри знищити храм, як це було вчинено з чудовою любашівською церквою Архістратига Михайла та церквами у селах Познанка Перша і Бобрик Другий. Стояли спустошеними всі храми Любашівщини, які стали використовувати в якості комор та складів. Якоюсь мірою це і врятувало їх від цілковитого знищення.
Час від часу Покровський храм поривалися розібрати на будматеріали. На захист став уродженець Левадівки поет Степан Олійник. Мало не власноруч він прибив до стіни церкви табличку «краєзнавчий музей», що спрацювало на порятунок святині.
В 90-ті церкву передали вірянам. Селяни позносили уціліле церковне майно. Заслужений художник України Микола Вилкун, також уродженець Левадівки, подарував храму написану ним серію ікон «Тернистий шлях Христа на Голгофу». Задзвонили й дзвони, які вберіг від переплавлення, закопавши у землю, місцевий селянин Олексій Білоконенко. Своїм малиновим передзвоном із високої дзвіниці вони знову кличуть до храму парафіян.
Читайте також:
