Ключові моменти:
- Кодекс викликав суперечки через сімейні та майнові норми
- Автори документа говорять про відповідність європейському праву
- Критики побоюються тиску на ЗМІ та судового свавілля
- Юристи вважають, що таку реформу не варто ухвалювати під час війни
Проєкт нового Громадянського кодексу України вже викликав протести, суперечки серед юристів та активне обговорення у соцмережах. Журналіст Дмитро Жогов детально розбирає найконфліктніші положення документа — від обов’язкового примирення при розлученні до «права на забуття» та майнових спорів. У матеріалі зібрано аргументи як критиків Кодексу, так і його авторів, включно з публічними заявами спікера Верховної Ради Руслана Стефанчука. Також своєю думкою поділився одеський адвокат Юрій Канікаєв, який вважає, що навколо документа вже почалася політична боротьба.
Я вирішив розібратися. Розкладемо все по пунктах. Писатиму:
- думку укладачів Кодексу,
- думку його противників,
- і свою власну.
Що найбільше обурило противників нового Громадянського кодексу?
Сімейне право
- Обов’язкове примирення при розлученні
Якщо подружжя хоче розлучитися, суд може змусити його проходити процедури примирення до шести місяців.
Народна депутатка Інна Совсун вважає, що держава не повинна втручатися у рішення двох дорослих людей жити окремо. Особливо небезпечно це, якщо в родині було домашнє насильство.
- Примусова зміна прізвища
Якщо після розлучення поведінку дружини визнають «негідною», колишній чоловік зможе через суд вимагати повернення їй дівочого прізвища.
Совсун вважає це дивним і принизливим, особливо якщо жінка багато років будувала кар’єру під прізвищем чоловіка.
- Аліменти
Зараз можна стягнути заборгованість з аліментів за строк до десяти років. Новий Кодекс скорочує цей строк до одного року. На думку Совсун, це вдарить насамперед по матерях, які виховують дітей.
Тепер — думка авторів Кодексу.
Спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук, який є одним з авторів документа, нагадує: механізм примирення подружжя існує в українському законодавстві вже багато років. Суд і зараз може дати строк на примирення — аж до шести місяців.
Тобто, за словами Стефанчука, це не нова норма, а давно чинна практика. Ба більше, автори Кодексу стверджують, що новий варіант навіть м’якший за нинішній. Наприклад: якщо подружжя погоджується на розлучення і має маленьких дітей — строк примирення скоротять максимум до одного місяця; а якщо було домашнє насильство — жодного примирення взагалі не буде.
Стефанчук вважає, що навколо цієї теми виникло багато емоційних страшилок та перебільшень.
Тепер — моя думка.
Я розлучався з першою дружиною у 2000 році. Все виглядало приблизно так:
втомлена тітка в суді запитала:
— Може, помиритеся?
Ми відповіли:
— Ні.
На цьому, власне, все й закінчилося. Здається, там теж був якийсь місячний строк.
Висновок:
я б на мітинг проти цього не пішов.
Нав’язлива і незрозуміла «доброчесність»
Термін «доброзвичайність» згадується у новому Громадянському кодексі понад 45 разів.
- Чому навколо нього суперечки?
У чинному законодавстві вже є схоже поняття — «моральні засади суспільства». Що це таке — ніхто до пуття не знає. Але це радше абстрактна фраза без серйозних юридичних наслідків.
- Що змінюється тепер?
Критики вважають, що «доброчесність» перетворюється на повноцінний юридичний інструмент. Суд зможе посилатися на неї під час ухвалення рішень.
- Чому це лякає юристів?
На думку критиків, в умовах української судової системи такі розмиті формулювання можуть дати занадто великий простір для довільних рішень та зловживань.
Спікер ВР Руслан Стефанчук заперечує:
— «Доброчесність» — це термін, яким ми позначаємо загальноєвропейський стандарт (boni mores), давно присутній у цивільному законодавстві країн ЄС, зокрема Німеччини, Франції, Нідерландів та інших. Цим питомо українським словом, підібраним професійною філологічною групою, ми просто замінюємо застарілий пострадянський штамп «моральні засади суспільства».
Тепер — моя думка.
Про «доброчесність» узагалі можна сперечатися безкінечно. Ось, наприклад, чи доброчесно цілувати мощі святих? Для одних — це прояв віри та благочестя. Для інших — щось дивне і навіть неприємне.
Або взяти знамените фото Єрмака з іконкою-оберегом у суді. Одні вважають це милим і людяним. Інші — блюзнірством або спробою влаштувати релігійний спектакль. Тобто проблема якраз у тому, що поняття «доброчесності» у кожного своє.
А значить, зрештою багато залежатиме:
- від судді,
- його поглядів,
- виховання,
- релігійності,
- і особистих уявлень про «нормальне».
Але, якщо чесно, подібні речі в судах існували й раніше. Судді й без нового Кодексу нерідко ухвалювали рішення, виходячи не лише із сухої букви закону, а й із власних уявлень про мораль, сім’ю та «правильне життя».
Висновок? Особисто я тільки через це на мітинг не пішов би.
Право на забуття
Зараз про будь-яку людину в інтернеті можна щось та й знайти. Ось я, наприклад. Жогов. Двічі розлучений. Відстрочка. Інвалідність. Не притягувався. Не перебував. Особливі прикмети — шрам від апендициту. І ще купа всього про мене по мережі бовтається.
Так от у новому Кодексі є така штука — «право на забуття».
І тут противники Кодексу здійняли галас. Мовляв, уявіть: іде якийсь діяч із політичної сцени. Скажімо, умовний Віктор Федорович. Або Міндіч. І каже:
— Я втомився. Я йду. Хочу, щоб усі відомості про мене стерли. Усі фотографії видалили. Відео знищили. А я спокійно купатимуся на Гаваях.
Не вийде! — відповідають противники Кодексу. Мовляв, саме так корупціонери й почнуть «підчищати біографії» завдяки цьому «праву на забуття».
Спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук відповідає:
жодного «зачищення минулого» не буде. Він пояснює, що «право на забуття» давно існує у країнах Євросоюзу і прописане в європейському законодавстві про захист персональних даних.
При цьому, каже Стефанчук, право на забуття не поширюється:
- на журналістські розслідування,
- на інформацію про чиновників і політиків,
- на архівні та історичні матеріали,
- і взагалі на відомості, що становлять суспільний інтерес.
Тобто, запевняє він, жоден чиновник не зможе просто взяти й стерти своє минуле з інтернету.
Тепер — моя думка.
Навіть у Європі право на забуття викликає суперечки. І там теж постійно триває балансування:
приватність проти права суспільства знати.
Критики Кодексу знову ж таки побоюються української практики:
- затяжних судів,
- неоднозначних рішень,
- тиску на ЗМІ.
Створити середовище, де журналістам і аналітикам стане важче працювати, умовний Янукович зможе:
— Я хочу скористатися «правом на забуття».
Журналісти, звісно, дибки. А він до суду подав — і на Канари. А ти років сім судишся.
Висновок. Якщо з’являється бодай найменша загроза утиску журналістів — я тут як тут. Але тут загроза хитка й неясна.
Питання землі та нерухомості
Противники Кодексу вважають: деякі норми можуть полегшити привласнення державної та комунальної власності.
Вони побоюються:
- махінацій із реєстрами,
- «чорних» нотаріусів,
- і схем, за яких землю чи майно зможуть тихо переоформлювати через суди та реєстрацію.
Особливо тривожно це звучить під час війни:
- багато людей виїхали,
- квартири пустують,
- документи губляться,
- а державне майно стає ласим шматком.
Тепер — думка захисників Кодексу.
Вони відповідають: нові норми якраз мають краще захистити чесну людину. Автори Кодексу наводять таку ситуацію: людина купує квартиру. Перевіряє документи. Дивиться реєстр. Платить гроші.
А через роки раптом з’ясовується: колись дуже давно квартиру незаконно вивели з державної власності. Суд повертає майно державі. А людина залишається:
- без квартири,
- і без грошей.
Захисники Кодексу кажуть: це несправедливо.
Тому новий Кодекс пропонує:
якщо держава забирає майно у добросовісного покупця, вона повинна заздалегідь внести компенсацію на депозит суду.
Тобто: немає компенсації — немає рішення суду.
Тепер — моя думка.
Чесно кажучи, тут уже починається така юридична еквілібристика, що звичайній людині розібратися майже неможливо.
Одні юристи кричать:
— Кодекс хороший! Він нарешті захистить чесного покупця квартири!
Інші волають:
— Вас усіх пограбують! Заберуть останнє, що ще не відібрали!
І ось тут я, мабуть, надам професіоналам можливість побитися. А сам постою осторонь і подивлюся, хто кого.
Думка юриста
О! Бачу — бульваром Юрій Канікаєв прогулюється. З маленькою донькою. Він адвокат із тих людей, що за словом у кишеню не полізуть. Уїдлива людина, його на м’якині не проведеш. Я вирішив запитати його думку.
— Чому люди протестують проти Кодексу?
Юрій Канікаєв відповідає:
— Сенс цих виступів зовсім не в тексті закону! Вісімсот сторінок якого, разом із тисячею шістсот сторінок порівняльних таблиць, ніхто особливо не читав. Тут політика на першому місці. Зеленському хочеться стати «батьком» нового Кодексу, як одного з основних документів країни, рівня майже Конституції. Його противникам хочеться його вколоти, і вони шукають приводи та виривають із контексту те, чого там, може, і немає. А депутати замість дискусії та прозорих процедур голосують за партійною дисципліною, інакше партія забере доплати, які становлять значну частину їхнього сімейного бюджету.
Висловив юрист свою думку і пішов далі гуляти з донькою.
А я замислився і дивився на мітинг. І тут до них у ряди хлопець затесався. З картонкою. На ній написано: «Ні свавіллю ТЦК».
І тут нізвідки поліція.
Раз — і «запакували».
Я й пішов собі додому.
І ось що скажу. Цей Кодекс точно не під час війни ухвалювати треба. Його треба віддати юристам. Щоб обнюхали. На зуб спробували. І винесли вердикт. А тоді вже ми вирішимо: палити нам шини чи ні. Трясти картонками чи ні.
Мій вердикт: Не на часі.
Читайте також:
- Протест проти зоопарку: на Біржовій площі в Одесі знову вимагали змін
- Одеса вийшла на мітинг: «Не дамо знищити історію!»
Автор — Дмитро ЖОГОВ, редактор — Іван СВИЩ
