Однією зі знакових подій, що стали символом перемоги над німецьким нацизмом у Другій світовій війні, став радянський прапор, встановлений над Рейхстагом – будівлею парламенту переможеного рейху. А от про важливу роль у цій події українця Олексія Береста мало хто знає. Чому, у своєму блозі розповідає постійний автор «Одеського Життя» Валерій Боянжу.
Забутий герой
Загальновідомо, хто найгучніше кричить «Тримайте злодія!» – це сам злодій. Проведемо аналогію: хто найгучніше кричить про необхідність боротьби з т.зв. українським націоналізмом? Це нинішні російські націоналісти, більшість яких, особливо з початком повномасштабної агресії проти України, перекосило аж до шовінізму – найбільш реакційного націоналізму, що розпалює ненависть.
Тим, гадаю, багато хто здивується: який же націоналізм у багатонаціональній росії?! – я не буду тицяти пальцем у численні приклади печерної, дикої поведінки «братнього» (прости, Господи!) народу з тавром «naZi» на лобі.
Я для прикладу наведу історію з минулої, Другої світової війни. Ось вам коротко, як на долоні, життя українця Олексія Береста.
Впевнений, що багато хто пам’ятає прізвища тих, хто в ніч на 1 травня 1945-го підняв червоний прапор над Рейхстагом у Берліні. Це сержанти Єгоров і Кантарія. Їх завжди називали саме в такій послідовності – спочатку росіянин, потім грузин. А адже вів їх під обстрілом до цілі (і довів!) українець Берест. І про нього – ні слуху, ні духу!
У деяких військових мемуарах є версії того, чому маршал Жуков підписав подання на Єгорова і Кантарію до звання Героя Радянського Союзу, а на Береста – ні.
Йшов в атаку першим
Берест був політруком, а багатьох політруків в армії недолюблювали. Але Жукову зовсім не складно було б з’ясувати, ЯКИМ політруком був Берест. Так, були політруки, які наказували: «Роби, як Я СКАЗАВ!». Але Берест, за всіма свідченнями, належав до іншого типу. Він закликав: «Роби, як я!», і вів бійців за собою, подаючи приклад героїзму.
Кадровим політпрацівником він не був. Родом селянин, з Горяйстівки (нині Сумська область), був призваний до армії в 1939 році. Солдатом брав участь у Фінській війні, отримав подяку за порятунок життя командира.
З перших днів нападу гітлерівців – на фронті. У 1943 році направили його на навчання у військово-політичне училище. Закінчив його в 1944-му і знову на фронт, вже з лейтенантськими погонами.
Схоже, що версія з політруком – слабкувата. Адже звучала й інша, більш, схоже, реальна версія.
Єгоров – представник того народу, за який невдовзі після взяття Рейхстагу, 24 травня 1945 року на кремлівському прийомі, піднесе тост, що увійшов в історію, «сам» Сталін: «Я п’ю, перш за все, за здоров’я російського народу, тому що він є найбільш видатною нацією з усіх націй, що входять до складу Радянського Союзу».
Думається, тут питань немає. Ну і Кантарія – грузин, єдинокровник генералісимуса (гадаю, тут все зрозуміло).
Тут я хочу від чистого серця засвідчити свою повагу до героїзму сержантів Єгорова і Кантарії. Але до українця Береста Жуков, видно, застосував традиційне російське прислів’я «Не всяке личко в рядочок».
Жуков та українці
Судячи з усього, українців він недолюблював. Наприклад, за рік до «переможного травня», навесні 44-го, під час Корсунь-Шевченківської операції, маршал доукомплектовував війська українськими селянами, «винними» в тому, що вижили на окупованій території.
За 24 дні боїв (цю методику «м’ясних штурмів» зараз перейняла у свого кумира ерефія) Жуков «мінуснув» 770 тисяч людей, переважно – українців.
Ну от і виходить, що українець Берест у цьому глобального масштабу заході з прапором – символом перемоги – над Рейхстагом був «збоку припьоку». Від нього відбулися нагородою нижчого рангу – орденом Червоної Зірки. Адже Берест не просто був активним учасником цієї бойової групи: він був КЛЮЧОВИМ учасником.
Коли прапор підіймали гвинтовими сходами на фронтон Рейхстагу, виявилося, що в багатьох місцях вибухи зруйнували одразу по кілька сходинок. Тоді створили «живі сходи», основою яких став великий (190 см зріст) і зовсім не кволий лейтенант Берест: Михайло Єгоров і Мелітон Кантарія просто по ньому прорвалися нагору!
Нижче – цитата з протокольного документа «Бойова характеристика прапора», підписаного в 1945 році командувачем військ 3-ї Ударної армії генерал-полковником Кузнєцовим і членом Військової ради армії генерал-майором Литвиновим: «Відважні воїни комуніст лейтенант Берест, комсомолець сержант Єгоров і безпартійний молодший сержант Кантарія встановили прапор над будівлею німецького парламенту». Як кажуть, ні додати, ні відняти.
Врятував дитину та загинув
Замість Параду перемоги Олексія Береста відрядили супроводжувати ешелон з репатрійованими до СРСР. Закінчивши службу, після війни працював начальником райвідділу кінофікації в Ростовській області.
Багато років писав «нагору», домагався справедливості і, мабуть, набрид. Коли в 1953-му на махінаціях з квитками в кіно попалася якась касирка, заарештували… Береста. Покидька-прокурора, який єхидно під час допиту сказав: «Ми ще перевіримо, як ти там на ташкентському фронті воював», Олексій разом з кріслом викинув у вікно з другого поверху.
Майже 3 роки за статтею «хуліганство» відпрацював на лісоповалі, повернувшись додому, пішов у прості робітники.
4 листопада 1970 року 49-річний Олексій Берест поліг смертю хоробрих. Він виштовхнув буквально з-під коліс потяга, що мчав, дівчинку, яка вирвалася з маминих рук. Врятуватися самому шансів у нього не було… Що вже тут скажеш… Героям слава!
Колаж – Суспільне
